«Волинська трагедія – жахлива подія нашого минулого. Забуття чи приховування – неможливе і неприпустиме» – УІНП
11 липня у Республіці Польща офіційно вшановують 80-ті роковини Волинської трагедії та памʼять її жертв.
Віддаємо шану загиблим полякам та українцям, чиї життя забрали воєнні злочини на ґрунті міжнаціональної ворожнечі.
Переконані, що формула примирення довкола цієї болісної сторінки минулого «Просимо пробачення і пробачаємо» залишається дієвою. Просимо пробачення у польського народу за страждання, завдані представниками народу українського.
Волинська трагедія – це жахлива подія нашого минулого. Мусимо вшанувати всіх її жертв, вивчити всі її передумови, обставини та наслідки. Забуття чи приховування – неможливе і неприпустиме. Уникання складної історичної правди шкодить кожному суспільству. Натомість – здатність брати на себе відповідальність за своє минуле, вміння бачити і сприймати його таким, яким воно було, – це внесок у побудову зрілої нації.
Історичний контекст
Соціально-етнічне протистояння між українцями та поляками в роки Другої світової війни та перші повоєнні роки є трагічною сторінкою в історії наших народів.
Воно було підігріте нацистським та комуністичним тоталітарними режимами з метою послаблення польського й українського підпілля. Водночас сприяла зростанню міжнаціональної ворожнечі і тривала дискримінаційна політика у міжвоєнній Польській Республіці, до якої входили західноукраїнські землі, щодо українців, які прагнули побудови власної незалежної держави.
Антипольські акції українців 1943–1945 років дійсно супроводжувалися масовими вбивствами цивільних поляків, які були етнічною меншиною на Волині. До озброєних націоналістів приєднувалося місцеве українське населення, яке довгий час відчувало утиски з боку польської влади.
Водночас польські підрозділи Армії Крайової та селянські батальйони теж вдавалися до масових убивств українського цивільного населення не тільки на території Волині, але й на території Польщі.
Встановлено імена близько 30 тисяч польських жертв та близько 10 тисяч українських жертв цих масових убивств.
Переконані, що всі жертви цих злочинів повинні бути належно пошановані.
Шанобливе ставлення повинно мати вияв як в інформаційному полі, так і в практичній площині – місця поховань, меморіальні знаки повинні бути належно доглянуті по обидва боки українсько-польського кордону.
Основними жертвами Волинської трагедії і з польського, і з українського боку були беззбройні цивільні. Саме їм належить насамперед віддати шану: встановити імена, оплакати та зробити все, щоб подібна трагедія ніколи не повторилася.
Україна відкрита до конструктивного та фахового вивчення історії Волинської трагедії і неодноразово демонструвала готовність до проведення відповідних досліджень та пошукових робіт відповідно до національного законодавства обох держав. Результати таких робіт не тільки мають бути відомі обом сторонами, але й ставати публічними та загальнодоступними.
Неможливо побудувати відповідальне і зріле суспільство без чесного погляду на своє минуле. Не існує народів, в історії яких були б виключно герої і жертви. Тим паче коли йдеться про складне і криваве XX століття на теренах Східної Європи. Відтак, українські інституції, наукова спільнота працюють над тим, щоб сформувати якомога більш чесний, осмислений, побудований на фактах і розумінні контекстів погляд, зокрема, на складну історію українських земель та народу під час Другої світової війни. Такий погляд не може бути чорно-білим. Ми визнаємо внесок в боротьбу українців за державність і незалежність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. Водночас ті, хто брав участь у вбивствах цивільних, не можуть бути беззастережно героїзовані й уникнути осуду.
Українці та поляки мають багату і складну історію сусідства з трагедіями та великими спільними перемогами. Ми не можемо і не маємо забувати минуле, але воно не може мати виключного впливу на наше сьогодення та майбутнє. З нього маємо брати уроки, як ставати сильнішими, чого уникати і до чого прагнути. У всіх нас сьогодні перед очима є приклад російського суспільства й до чого призвела інструменталізація історії в цій країні.
Наша пам’ять про трагічні події українсько-польського протистояння має слугувати не помсті та зведенню рахунків, але сприяти примиренню. Вона має слугувати уроком, до чого призводить міжнаціональна ворожнеча, робити сильнішими наші суспільства.
Як у 1940-х нацисти та комуністи, так сьогодні рашисти радо використовують польсько-українське протистояння на ґрунті минулого, щоб розділити нас і зробити слабшими. Під час та відразу після Другої світової війни їм вдалося роздмухати нашу ворожнечу та зрештою на тлі протиріч знищити українські й польські організовані сили спротиву, що коштувало нашим народам втрати свободи та великих людських жертв. Не можна дозволити, щоб це повторилося.