Українська незалежна видавничо-інформаційна спілка: особливості утворення

Українська незалежна видавничо-інформаційна спілка: особливості утворення

Деревінський В.Ф.; професор, доктор історичних наук, професор кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури (м. Київ)

В історіографії є значна кількість публікацій, в яких висвітлюється постать В. Чорновола або діяльність Української гельсінської спілки. Натомість малопомітним залишається питання щодо причин створення Української незалежної видавничо-інформаційної спілки. Тому актуальним є осмислити це питання в науковій студії.

Під час виборчої кампанії В. Чорновіл вирішив реалізувати давні плани – створити незалежну інформаційно-видавничу агенцію, тим паче, що ця ідея була на часі. У сфері позацензурної, самвидавчої преси такі інформаційні агентства, що займалися збиранням і підготовкою інформації для самодіяльної преси про важливі події міжнародного внутрішньополітичного життя, укладенням різних довідкових матеріалів, накопиченням банку інформації, відігравали важливу роль. Такими агенціями вважалися: Інформаційне агентство Союзу міжпрофесійного об’єднання трудящих, Сибірське інформаційне агентство, Клуб незалежної преси, Антисіоністське інформаційне агентство, Східноєвропейське агентство незалежних журналістів, до складу якого входили й журналісти СРСР [[1]].

Осінню 1989 р. Держтелерадіо СРСР утворило службу «Інтерфакс» для закордонних журналістів з надання матеріалів, які не друкувалися в радянській офіційній пресі, домовилося про співробітництво з деякими провідними самодіяльними виданнями, а агентство преси «Новини» вже з осені 1987 р. спільно з деякими з них готувало прес-релізи та інші матеріали як про неформальні громадські організації, так і політичну ситуацію.

Згідно із задумом В. Чорновола, його інформаційна структура повинна була поєднувати роботу інформаційного агентства, інформцентру та пресового видавництва. Тобто мала зібрану оперативну інформацію розповсюджувати ЗМІ, видавати власну друковану та відео- й аудіопродукцію, а також створити доступну всім відвідувачам бібліотеку позацензурних видань.

На початку січня 1990 р. проголошено заяву про створення Української незалежної видавничо-інформаційної спілки (УНВІС). У ній ішлося, що її засновниками виступає група «Українського вісника», яка перетворилася потім у прес-службу УГС. Виокремлюючись із УГС, ініціатори УНВІС проголошували створення «незалежного об’єднання професіоналів-журналістів і літераторів», котре хоче доносити до читачів та слухачів інформацію без прив’язки до платформи тієї чи іншої організації. Необхідність утворення такої організації, як зауважувалося в заяві, вимагав новий етап національно-визвольного руху, який ставив нові завдання із забезпечення надмірно зростаючої «спраги нашого народу до правдивого слова й вірогідної інформації». Ставилося також завдання якісно підняти пропаганду національно-визвольних ідей, оскільки кваліфіковано, об’єктивно й масштабно із ним не справлялися мізерні тиражі більшості українських неформальних видань, які мали неналежний професійний рівень та висвітлювали інформацію з погляду своєї організації [[2]].

Планувалося, що першочерговими завданнями для УНВІС будуть:

– регулярне видання із січня 1990 р. журналів «Український вісник» та «Украинский вопрос», газети «Голос України», щотижневого «Інформатора» як незалежних пресових багатотиражних органів;

– створення бібліотеки «Українського вісника» – зібрання оригінальних книг і брошур переважно суспільно-політичної серії;

– організація на договірній основі спільних видань, передруків продукції інших видавничих груп або неформальних організацій, а також організація перевидання їхньої та власної продукції в інших країнах;

– створення кореспондентської мережі й передача на договірній основі інформації пресовим й радіотелеграфічним агентствам та окремим виданням в СРСР та в інших країнах світу [[3]].

На момент оголошення про створення УНВІС ще не було вироблено її Статуту. Проте вже передбачалася різноманітна форма участі в інформаційно-видавничій спілці чи співпраці з нею як неформальних об’єднань і їхніх видань, так і окремих авторів – від постійної праці в одному з видань УНВІС (оплачуваної чи на громадських засадах) до різних форм творчої та видавничої співпраці. Засновники УНВІС сподівалися і на співпрацю з кращими представниками офіційної преси. В заяві зазначалося, що, крім членів-засновників УНВІС, які залишаються членами УГС, до співпраці вже зголосилися представники інших неформальних організацій.

Під оприлюдненою заявою від 9 січня 1990 р. про створення УНВІС підписалися: В. Барладяну (Одеса), А. Доценко (Москва), Я. Кендзьор (Львів), С. Мацько (Москва), В. Чорновіл (Львів), О. Шевченко (Київ) та В. Яворський (Львів). В. Чорновіл пропонував увійти в склад УНВІС Л. Мілявському (Київ), С. Набоці (Київ), М. Муратову (Москва) та П. Чемерису (Львів). Як випливає з листа С. Набоки до В. Чорновола від початку січня 1988 р., він погодився співпрацювати в УНВІС, однак просив не оголошувати його прізвище в заяві, як і Л. Мілявського, переймаючись долею редагованої ним газети «Голос відродження», з огляду на можливість ускладнення стосунків з керівництвом УГС [[4]].

23 березня 1990 р. у Львові під головуванням В. Чорновола відбулися Установчі збори УНВІС, у яких узяли участь 70 осіб. Присутні заслухали й прийняли за основу проект Статуту УНВІС, розглянули основні напрямки діяльності та визначили осіб, відповідальних за їхню реалізацію. Збори обрали правління УНВІС на чолі з В. Чорноволом, визначили редакторів видань (журналів «Український вісник», «Украинский вопрос», газети «Голос України», щотижневої хроніки «Інформатор»), керівників різних служб, затвердили склад співробітників і технічних працівників УНВІС [[5]].

Утворення УНВІС виявилося результатом кризи, неформалізованого розколу в УГС. Не випадково В. Чорновола підтримали або поділяли його ідеї більшість провідних працівників прес-служби УГС, а також деякі члени Всеукраїнської координаційної ради УГС. Це стурбувало керівництво УГС, оскільки Спілка фактично втрачала пресову службу, тобто могла опинитися в інформаційній ізоляції в час виборчої кампанії, на результати якої так розраховувало керівництво УГС. Питання створення УНВІС обговорили 14 січня 1990 р. на Всеукраїнській координаційній раді у Києві, де розглянули два підходи: або засудити діяльність В. Чорновола і його прихильників, або визнати за можливе існування УНВІС поряд з УГС, хоч і створити власну пресову службу. Дискусії щодо УНВІС велися і на січневих координаційних радах Львівської обласної організації. Поряд із звинуваченням В. Чорновола в тому, що він не попередив Виконавчий комітет УГС і Всеукраїнську координаційну раду УГС про намір створити УНВІС, що ця його дія є деструктивною стосовно УГС, зауважувалося, що створення УНВІС закономірне явище, наслідок становища в УГС [[6]]. Більшість з присутніх вважали необхідним створити нову пресову службу, однак її не уявляли без В. Чорновола. З-поміж трьох запропонованих кандидатур на посаду голови пресової служби все ж була й кандидатура В. Чорновола (дві інші – В. Яворського та Я. Кендзьора) [[7]].

Урешті досягнули згоди, згідно з якою В. Чорновіл залишався головою УНВІС і головою прес-служби УГС та членом Виконавчого комітету Спілки до установчих зборів УГС. Газета «Інформатор» до зборів мала залишатися газетою УГС, що видає УНВІС, а найближчі номери журналу «Український вісник» виходити як орган УГС, що також видає УНВІС.

Таким чином, розгортання фактичного розколу було призупинено до проведення установчих зборів, однак конфлікт, який назрівав між В. Чорноволом і керівництвом УГС з 1989 р., не вичерпався. Про напружені взаємини між ними свідчить те, що В. Чорновіл без погодження і консультацій з керівництвом УГС створив нову видавничо-інформаційну організацію, спричинившись, тим самим, до можливого призупинення діяльності прес-служби УГС. Тобто виходить, що він після листопадового засідання ВКР, на якому не затвердили його план реорганізації УГС, він не лише засумнівався в спроможності подальшої ефективної діяльності УГС, а й не знаходив собі місця у ній. Проблематичність оголошення створення УНВІС, без винесення цього питання на ВК і ВКР УГС не видається такою кричущою, коли врахувати, що з початку гострих дискусій щодо з’їзду й формату реорганізації Спілки В. Чорновола, як він стверджував, не залучали, як було раніше, в мало не щоденний безпосередній чи телефонний обмін думками з приводу діяльності УГС. Від вересня 1989 р. і до січня 1990 р. до нього зателефонував лише один раз член Виконкому УГС М. Горбаль, який після повернення із-за кордону хотів вияснити якусь технічну деталь [[8]].

У січні–березні 1990 р. УНВІС почала розгортати свою діяльність, було підготовлено до видання, за висловом В. Чорновола, першу професійну незалежну газету «Голос України», співвидавцем якої виступили представники української громади Латвії, що входили в Народний фронт Латвії. Цю газету Чорновіл планував зробити «органом консолідації всіх здорових сил нації» [[9]]. Однак з обранням його депутатом Верховної Ради та ще головою Львівської обласної ради він відмовився від керування і діяльності в УНВІС, через це видавничо-інформаційна спілка згорнула свою роботу.