"Хто за нас, встаньте в знак протесту"! Політичний протест на показі фільму "Тіні забутих предків"
4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі "Україна" під час показу фільму "Тіні забутих предків" відбувся перший в Україні публічний протест проти офіційно замовчуваної першої хвилі політичних репресій серед інтелігенції у постсталінський період, що став також першим публічним правозахисним виступом на теренах СРСР. Ця історія вже стала легендою, має певні відмінності у різних джерелах, а в епіцентрі її такі відомі нам нині постаті як Іван Дзюба, Вячеслав Чорновіл, Василь Стус та Сергій Параджанов...
Кінотеатр "Україна". Київ. 1960-ті. Фото: ms.detector.media
«Тіні забутих предків» як явище
Політичний протест відбувся на показі фільму «Тіні забутих предків», який, у тому числі й завдяки резонансу після показу, став культовим. У 1972 році у листі до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста Голова Держкіно УРСР Святослав Іванов дав таку характеристику найвідомішому творінню кінорежисера Сергія Параджанова:
«Його останній фільм «Тіні забутих предків» (1964 р.) після довгої перерви знову вивів українську кінематографію на міжнародний екран, одержавши багато призів на фестивалях, був проданий більш як в 30 країнах. Радянська і світова преса вважає фільм «Тіні забутих предків» визначним явищем і називає й досі Параджанова поряд з іменами видатних режисерів світу… С.Параджанов працює в ключі поетичного кіно, його фільми відзначаються яскравою самобутністю, він прекрасно знає культуру і побут України».
Також у своїх спогадах він зазначив, що в УРСР: «Був різний ступінь в позитивній оцінці «Тіней забутих предків», але негативних оцінок не було ні на студії, ні в республіканському Комітеті. Пізніше серед кінематографічної молоді з’явилась легенда, що фільм не хотіли приймати, що в ньому щось вирізали. Ця легенда була даниною моді – модними стали фільми і сценарії, які забороняє начальство… молоді режисери самі розпускали чутки, що їхні фільми «не приймають». Так от «Тіні забутих предків» були прийняті на всіх інстанціях, як кажуть без найменшого спротиву».
Сергій Параджанов (1924 - 1990). Фото: www.depo.ua
Проте «Тіні забутих предків» - це твір, що не вписувався в рамки типового радянського кіномистецтва, а сам Сергій Параджанов був несистемною людиною, не корився правилам «соціалістичного гуртожитку». Оператор фільму Юрій Іллєнко так схарактеризував цю роботу:
«Що таке «Тіні забутих предків»? Окрім видатних естетичних параметрів – це був політичний вчинок. Фільм працював проти системи соціалістичного реалізму, він запропонував зовсім іншу формулу, за якою повинно було робитися мистецтво. Навіть те, що в центрі картини – особистість, що стрічка виходила на ареал народного життя – було практично тоді заборонено, особливо українського народного життя. Сама українська ідея, яка в цьому фільмі утверджувалась, хоч би через те, що він був зроблений тільки в українському варіанті – то просто був політичний виклик».
Переважно фільми на українських кіностудіях озвучували російською, лише деякі дублювали українською мовою. У «Тінях забутих предків» російськомовної версії так і не було створено, обмежились коротким лібретто російською на початку кожної наступної новели. Тому 4 вересня 1965 року під час показу в київському кінотеатрі «Україна» перетнулися мистецька і політична форми спротиву та відбувся перехід від суто мистецького нонконформізму до політичного спротиву.
Повний текст статті співробітниці Українського інституту національної пам'яті Люби Крупник в журналі Локальна історія