Українські перемоги: 14 історій успіху
[ENG bellow]
Росія – наш історичний ворог, доказом тому є наша спільна історія. Але є добрі новини: українці давали відсіч нападникам навіть при менш численному війську. Ми підібрали 14 історій переможних битв, у яких брали участь українці. Публікуємо тексти двома мовами.
Битва під Оршею 1514 року – прекрасний приклад, коли 15-тисячне військо Великого Князівства Литовського під проводом гетьмана Костянтина Острозького розгромило 80-тисячну московську армію, яка прагнула захопити землі сучасної України та Білорусі.
Використовуючи суперечності між московськими воєводами, волинський князь Костянтин Острозький нападав на них порізно, а ті, за свідченнями літописів, із заздрості видавали один одного. Під натиском важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже всю її знищили.
Результат: тріумф військ Великого Князівства Литовсько-Руського над московською армією. Хіба це не прекрасно?
Перемогли 1514-го – переможемо і 2022-го!
Russia is our historical enemy, and our shared history proves it. But good news: ukrainians always fought off the attacks even with a smaller number of troops.
The battle of Orsha in 1514 is a great example. The 15,000 army of the Great Duchy of Lithuania led by Hetman Kostyantyn Ostrozky defeated the 80,000 Muscovite army, as it wanted to take over the land of modern Ukraine and Belarus.
Using disagreements between the Moscow rulers, the Volyn prince Kostyantyn Ostrozky attacked them separately. According to the historical records, the rulers betrayed each other because of envy. Under the onslaught, the heavy Moscow cavalry had to step back onto the miry bank of the Kropyvna river between Orsha and Dubrovna. And there it was almost fully wrecked.
Result: the triumph of the Grand Duchy of Lithuania over the Moscovite army. Isn't it great?
We won in 1514 - we will win in 2022!
104 роки тому тероборона Звенигородщини розгромила російську армію.
Сьогоднішня війна є продовженням війни, що розпочалась понад 100 років тому, коли злочинний більшовицький режим узявся знищити Українську народну республіку.
У лютому 1918 року, після Крут і злочинів у Києві більшовицьке угрупування посунулось на Черкащину. Їхній шлях закінчився на залізничній станції, яка у той час називалася Бобринською, а нині імені Тараса Шевченка біля Сміли. Там загони Вільного козацтва запитали в загарбників про «паляницю». Або ж не запитали, а пригостили свинцем.
Вільне козацтво, столітній попередник нинішніх Сил територіальної оборони, почало формуватись весною 1917 року для захисту від усяких заброд та оборони «вольностей українського народу». Загони формувались на козацьких традиціях у вигляді територіальної самооборони з виборною старшиною. Знаючи про наближення більшовицької орави, до станції Бобринської підтягнулись загони Звенигородського коша, а також черкасці та єлисаветці. Загальне керівництво здійснював штаб Звенигородського коша на чолі з Юрком Тютюнником. Бій тривав увесь день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат. Справу вирішила запекла нічна атака козаків. Росіяни не витримали натиску й кинулися навтіки, залишивши зброю. Наступного дня штаб Звенигородського коша Вільного козацтва телеграмою звітував військовому міністрові УНР: «У ніч на 22 (лютого)* отрядом Вільного козацтва Звенигородщини був даний бій більшовикам на станції Бобринська. Більшовики зовсім розбиті й переслідуються отрядом в напрямку станції Знаменка. Станція Бобринська згоріла і зараз у наших руках. Взято в бою три гармати, один бронеавтомобіль з кулеметом, цілком справні, полонені, багато зброї, патронів і всякого військового майна».
*Дата за старим стилем. За новим – це 7 березня.
104 years ago the territorial defense of Zvenyhorod region defeated the Russian army.
Today's war is a continuation of the war that began more than 100 years ago, when the criminal Bolshevik regime decided to destroy the Ukrainian People's Republic.
In February 1918, after the Battle of Kruty and the crimes in Kyiv, the Bolshevik group moved to Cherkasy region. Their journey ended at the railway station, which at that time was called Bobrynska, and now named after Taras Shevchenko near Smila. There Free Cossacks «met» the invaders. The Free Cossacks, a century-old predecessor of the current territorial defense, began to form in the spring of 1917 to protect against all sorts of invaders and to defend the «liberties of the Ukrainian people.» Detachments were formed according to Cossack traditions in the form of territorial self-defense, and with an elected leader. Right after receiving information about the approach of the Bolshevik troops, detachments of the Zvenyhorod approached the station Bobrynska. The general leadership of the operation was headed by Yuriy Tyutyunnyk. The battle lasted all day, with both sides suffering heavy losses. The case was decided after a fierce night attack arranged by Cossacks. The Russians could not withstand the onslaught and fled, dropping their weapons. The next day, the Zvenyhorod Free Cossack headquarter telegraphed to the UPR Minister of Defense: «Bobrynska burned down and is now in our hands. Three guns were taken in the battle, one armored car with a machine gun, fully operational, captured, many weapons, ammunition and military equipment.»
450 років тому кримський хан Девлет Ґерая спалив Москву за несплату данини. Навесні 1571-го хан зібрав велике військо. Літопис, перебільшуючи його чисельність, називає 120 тисяч. Під Кромами кримське військо переправилося через Оку й в обхід Серпухова, де стояв із опричним військом Іван IV, рушило на Москву. Похід завершився спаленням Москви 3 червня 1571 року.
«Кримський хан Девлет Герай не збирався завоювати Росію. Але скористався з нагоди, яка йому випала. Вийшло так, що його не було кому зупинити. Війська, які цар виставив на перехоплення кримського хана, розбігалися, кримці їх громили. І хан вирішив: якщо вже така нагода випала, то треба скористатися нею повною мірою. Він пройшов тим самим шляхом, що і його батько, до Москви. Внаслідок штурму місто згоріло вщент. Це найбільша з усіх московських пожеж ХVІ століття, фактично міста не залишилося», – пише про Кримський похід історик Сергій Громенко.
1571 The Crimean campaign to Moscow Crimean Khan Devlet Geray 450 years ago, the Crimean Khan Devlet Geray burned Moscow for the non-payment of tribute. In the spring of 1571, the khan gathered a large army. The chronicle, exaggerating its number, names 120 thousand. Near Kromy, the Crimean forces crossed the Oka and bypassed Serpukhov, where Ivan IV was standing with the Oprichnick forces and marched on Moscow. The campaign ended with the burning of Moscow on June 3, 1571.
«Crimean Khan Devlet Geray did not aim to conquer Russia. He just took advantage of the opportunity. It turned out that there was simply no one to stop him. The troops which were sent by the tsar to intercept the Crimean khan simply ran away, the Crimean people defeated them. And the khan decided that if such an opportunity had arisen, he should take full advantage of it, and went the same way as his father, to Moscow. As a result of the assault, the city was burned to the ground. This is the largest of all Moscow fires of the 16th century, and in fact, the city has not survived», – historian Serhii Hromenko writes about the Crimean campaign.
Понад 400 років тому відбувся похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.
У 1618 році під час польсько-московської війни українські козаки на чолі з гетьманом Війська Запорозького Петром Конашевич-Сагайдачним, здійснили похід та взяли в облогу Москву. 20 тисяч козаків ішли воювати разом із польським військом, яке очолив королевич Владислав. Як результат, до Речі Посполитої відійшли Смоленськ, Новгород-Сіверськ та Чернігівські землі, які до того були загарбані Москвою.
More than 400 years ago, the Zaporozhian Cossacks marched under the command of Peter Sagaidachny to Moscow.
In 1618, during the Polish-Moscow War, the Ukrainian Cossacks, led by the hetman of the Zaporozhian Army Peter Konashevich-Sagaidachny, marched and laid siege to Moscow. 20,000 Cossacks went to war with the Polish army, led by King Wladyslaw. As a result, the allies returned Smolensk, Novgorod-Siversk, and the Chernihiv lands, which had previously been seized by Moscow.
363 роки тому відбулась легендарна Конотопська битва. У 1659 році козацьке військо на чолі із гетьманом Іваном Виговським (за підтримки Кримського ханату) здобули блискучу перемогу над московським військом під керівництвом Олексія Трубецького. Ця битва – один із ключових епізодів московсько-української війни (1658—1659 рр.)
Гетьману Виговському вдалося заманити московське військо в болотисту місцину під Конотопом. Московську армію було розбито, а головні сили змушені відступити з українських земель до Путивля. План військової кампанії Московського царства проти Гетьманщини провалився.
За підрахунками істориків, у бою загинуло близько 30 тисяч московського війська, а 15 тисяч потрапили в полон. Втрати козаків були втричі меншими.
Перемогли московитів 1659-го! Переможемо і 2022-го!
The legendary Battle of Konotop took place 363 years ago. In 1659, the Cossack army led by Hetman Ivan Vyhovsky (with the support of the Crimean Khanate) won a brilliant victory over the Moscow army led by Alexei Trubetsky. This battle was one of the key episodes of the Moscow-Ukrainian war (1658-1659).
Hetman Vyhovsky managed to lure the Moscow army to a swampy place near Konotop. The Moscow army was defeated, and the main forces were forced to retreat from Ukrainian lands to Putivl. The plan of the military campaign of the Moscow Empire against the Hetmanate failed.
According to historians, there were about 30 thousands Moscow troops killed in the battle, and about 15 thousands were imprisoned. While the losses of the Cossacks were three times less.
Defeated the Muscovites in 1659! We will win in 2022!
Пам’ятаєте цю пісню?
«Там на горі, на Маківці,
Там ся били Січовії Стрільці.
Хлопці, підемо, боротися за славу,
За Україну, за вільнії права й державу!»
Це уривок зі стрілецької пісні про бій за гору Маківку, який відбувся 107 років тому з нашим одвічним ворогом.
У 1915 році під час Першої світової війни тривали бої на східному фронті в Карпатах між підрозділами австро-угорських та російських військ. Цю гору січові стрільці зайняли 22 березня й утримували 60 діб.
Гора стала ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії, адже закривала найкращі підходи російському війську.
Протягом чотирьох днів Українські січові стрільці вистояли під натиском російських військ і втримали позиції. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, через тиждень змушені були відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли.
Московити тікали від наших січових стрільців 1915-го, а 2022 року – отримають першу, другу і бустерну дозу свинцю!
Слава Україні!
There is a very popular fokl Ukrainian song «There on the mountain, on Makivka», which is dedicated to this battle that took place 107 years ago with our existential enemy. The battle on the Mount Makivka was victorious.
In 1915, during the First World War, fighting continued on the eastern front in the Carpathians between units of Austro-Hungarian and Russian troops. The Ukrainian Sich Riflemen occupied this mountain on March 22, and had held it for 60 days since then.
The mountain became a key point of defense of the Austrian Southern Army, as it closed the best approaches to the Russian army.
For four days, the Ukrainian Sich Riflemen withstood the onslaught of Russian troops and managed to hold their positions. Due to heavy losses, Russian troops were unable to continue the offensive and a week later were forced to retreat hastily before the approaching Austrian units.
The Muscovites fled from our Sich riflemen in 1915, and in 2022 – will receive the first, the second and the booster dose of lead!
Glory to Ukraine!
106 років тому Українські січові стрільці вибороли перемогу в бою за гору Лисоня. Під час Першої світової війни розпочалася російська наступальна операція «Брусилівський прорив».
У серпні – вересні 1916 року відбулися запеклі бої між російською армією та полком Українських січових стрільців і австро-угорськими бойовими загонами. Під час битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав завдання — зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши ворогу важких втрат.
І хоч ціна цієї перемоги була дуже висока, але показова, що українці відстоюють свою землю до кінця! Зупинили московську орду 1916-го, зупинимо 2022-го!
106 years ago, the Ukrainian Sich Riflemen won the battle for Mount Lysonya. During the First World War, the Russian offensive operation «Brussels Breakthrough» began.
In August-September 1916, fierce battles took place between the Russian army and the regiment of Ukrainian Sich Riflemen and Austro-Hungarian combat units. During the battle, the USS regiment lost most of its personnel, but fulfilled its task - stopped the offensive of Russian troops on Berezhany, inflicting heavy losses.
And although the price of this victory was very high, it is very significant that the Ukrainians are defending their land to the end! We stopped the Moscow horde in 1916, let's stop in 2022!
Ми не вперше пишемо про героїзм Українських січових стрільців. Згадаємо кожну битву українського воїна проти російської армії, адже нам є чим пишатись!
105 років тому УСС зірвали офензиву голови Тимчасового Уряду Російської імперії Олександра Керенського. 1917 року відбулася одна з битв Першої світової війни, останній наступ, а згодом відступ російської армії з Королівства Галичини та Володимирії й Герцогства Буковинського.
Зупинили російську армію 1917-го, зупинимо московську навалу й 2022-го! За нами перемога!
For the third day we have been writing about the heroism of the Ukrainian Sich Riflemen. We will remember every battle of the Ukrainian soldier against the Russian army, because we have something to be proud of!
105 years ago, the USR thwarted the offensive of Alexander Kerensky, the Head of the Provisional Government of the Russian Empire. In 1917, one of the battles of the First World War took place, the last offensive, and later the retreat of the Russian army from the Kingdom of Galicia and Volodymyria and the Duchy of Bukovyna.
We stopped the Russian army in 1917, we will stop the Moscow invasion in 2022! Victory is behind us!
Як валилась імперія. Російський досвід 105-річної давності.
105 років тому в тодішньому Петрограді, столиці Російської імперії, відбулися масові протести, які отримали назву Лютневої революції й завершились ліквідацією монархії Романових.
У середині лютого 1917 року всім і в Росії, й у світі здавалось, що ситуація під контролем. Так, ура-патріотична ейфорія, з якою імперія вступила у світову війну 1914 року, розвіялась. Поразки армії, безлад із логістикою, дефіцит товарів, біженці – це викликало розчарування і роздратування у російських обивателів. Але влада, згідно з загальною думкою, міцно тримала ситуацію в кулаці.
Та все змінили чутки про можливе запровадження хлібних карток у столиці імперії. У Петрограді почались розмови про відсутність хліба та майбутній голод. Налякані такими перспективами містяни кинулись громити хлібні крамниці. Ще до того страйк оголосили робітники деяких заводів. Події стрімко наростали. 8 березня в місті відбулися велелюдні демонстрації. Далі сутички з поліцією. Остаточний перелом настав за кілька днів, коли до протестів приєднались солдати запасних частин. Вони отримали наказ про відбуття на фронт. Помирати їм не хотілось, як і міняти затишні столичні казарми на брудні окопи. Вони перейшли на бік протестувальників. До речі, першим піднявся запасний батальйон Волинського полку. Після цього доля монархії була вирішена. 15 березня кривавий імператор Ніколай ІІ зрікся трону.
Отож, проблеми з товарами для обивателів і перспектива відрядження на фронт солдатів стали тими причинами, що повалили російську монархію у 1917 році. Нині бачимо в російській нео-, чи точніше недоімперії такі ж тенденції. Мережа «Ашан» за поребриком обмежила росіянам відпуск в одні руки низки продовольчих товарів. Заговорили там і про мобілізацію. Щоправда, зупинились, мабуть, відчули, якими змінами у суспільних настроях це може обернутись. Але закриттям фейсбуку та ютубу зупинити розчарування не вдасться. Історія має здатність повторюватись.
How the Empire collapsed. Russian experience of 105 years ago history.
These days mark 105 years of mass protests in Petrograd (today St.Petersburg), the capital of the Russian Empire, which were called the February Revolution and ended with the abolition of the Romanov monarchy.
Back in mid-February 1917, everything in Russia and the world seemed to be under control. Thus, the patriotic euphoria with which the empire entered the world war in 1914 dissipated. Defeats of the army, a mess with logistics, shortages of goods, refugees - all caused disappointment and irritation among the Russian people. But the authorities believed that they kept the situation firmly under control.
Everything was changed by rumors about the possible introduction of bread cards in the capital of the empire. Talks began to spread in the city about the lack of bread and future famine. Frightened by such prospects, the townspeople rushed to smash bread stalls. Even before that, workers at some factories went on strike. Events began to grow rapidly. On March 8 сrowded demonstrations began in the city. Then clashes with the police took place. The final turning point came a few days later when reserve soldiers joined the protests. They received an order to be sent to the front. They did not want to die, as well as to change the cozy barracks in the capital for dirty trenches. So they joined protesters. By the way, the reserve battalion of the Volyn regiment was the first to rise. After that, the fate of the monarchy was predetermined. On March 15, the bloody Emperor Nicholas II abdicated.
Thus, the problems with goods for the people and the prospect of sending soldiers to the front were the reasons that overthrew the Russian monarchy in 1917. Today we see in the Russian neo, or rather sub-empire, similar trends. The «Auchan» network has already restricted Russians' access to a number of food items. There was talk of mobilization. However, they stopped, probably, they felt what changes in public mood it could turn into. But closing Facebook and YouTube will not stop the disappointment. History has the ability to repeat itself.
102 роки тому відбулась битва війська Української Народної Республіки з більшовиками, де українці здобули перемогу та взяли склад із боєприпасами майже голіруч.
15 квітня 1920 року в бою за вузлову станцію Вознесенськ на Миколаївщині військо УНР захопило численні склади з боєприпасами, що дало змогу українським військовим набити кишені бойовими патронами й продовжити Перший зимовий похід.
Уночі малоозброєні воїни армії УНР змогли протистояти чисельнішому противнику та захопити воєнну базу. Ця перемога дозволила нашим воїнам поновити боєприпаси та повернути віру у власні сили. Бій за Вознесенськ, що увійшов в історію як «бій під аплодисменти», мав визначальну роль для армії УНР у Першому зимовому поході. Українці мали по кілька патронів у своїх рушницях. Щоб економити набої, вони плескали в долоні, так імітували постріли й тиснули на ворога психологічно.
Здобули перемогу 1920-го! Переможемо й 2022-го!
102 years ago, the troops of the Ukrainian People's Republic fought with the Bolsheviks, where the Ukrainians won and took the ammunition depot almost barefoot.
On April 15, 1920, in the battle for the Voznesensk hub station in Mykolayiv region, the UPR army captured numerous ammunition depots, which allowed the Ukrainian military to fill their pockets with live ammunition and continue the events of the First Winter Campaign.
At night, unarmed soldiers of the UPR army were able to resist a larger enemy and capture an entire military base. This victory allowed our soldiers to renew their ammunition and regain faith in their own strength. The battle for Voznesensk, which went down in history as a "battle to applause", played a decisive role for the UPR army in the First Winter Campaign. Ukrainians had several rounds of ammunition in their rifles to save ammunition, they clapped their hands, thus imitating shots and putting pressure on the enemy psychologically.
They won in 1920! We will win in 2022!
102 роки тому армія УНР показала себе як достойний союзник, який може знищувати більшовиків. 1920 року, під час радянсько-польської війни польська та українська армії разом зупинили наступ потужної більшовицької Першої кінної армії Будьонного на Європу. Перемогу над московським військом отримали українські та польські частини під командуванням полковника Армії УНР Марка Безручка.
102 years ago, the UPR army proved to be a worthy ally that could destroy the Bolsheviks. In 1920, during the Soviet-Polish War, the Polish and Ukrainian armies together stopped the offensive of Budyonny's powerful Bolshevik First Cavalry Army on Europe. Ukrainian and Polish units under the command of UPR Army Colonel Mark Bezruchko won over the Moscow army.
104 роки тому кримська група Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана, хоч і ненадовго, звільнила Крим від більшовиків. Це була блискуча перемога українського війська. За спогадами очевидців, Армію УНР кримці зустрічали оплесками, адже були втомлені від більшовицької окупації 1918 року.
Гетьман Павло Скоропадський завдяки акції Петра Болбочана зміг приєднати Крим до України на правах автономії й зберегти під українською владою Чорноморський флот, який підняв український прапор й оголосив про підпорядкування уряду в Києві.
Перемогли більшовиків 1918-го! Переможемо й 2022-го!
104 years ago, the Crimean group of the Ukrainian People's Republic Army under the command of the Colonel Peter Bolbochan liberated Crimea from the Bolsheviks. It was a brilliant victory for the Ukrainian army. According to eyewitnesses, the Crimeans greeted the UPR Army with applause, as they were tired of the Bolshevik occupation. Thanks to Petro Bolbochan's action, Hetman Pavlo Skoropadsky was able to affiliate Crimea to Ukraine on the rights of autonomy and keep the Black Sea Fleet under Ukrainian rule. The Fleet raised the Ukrainian flag and declared subordination to the government in Kyiv.
We defeated the Bolsheviks in 1918! We will win in 2022!
38 днів – від 2 вересня до 9 жовтня 1621 року – тривала грандіозна, за масштабами XVII століття, битва під Хотином. Хотинську фортецю взяв в облогу турецький султан Осман II, щоб покарати за напади козаків польського короля. Польська армія за допомогою 20-тисячного козацького війська, яке вів Петро Конашевич-Сагайдачний, відбила наступ османської армії. Розгромлений і принижений Осман II повернувся у Стамбул і загинув від рук придворних – вони не пробачили йому ганьбу імперії.
Битва під Хотином змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи. А подальший хід війни показав, що козаки є потужною силою, здатною відігравати важливу роль на полях битв світової історії.
«Хто хоч раз бачив його на гнідому донцю (порода степового коня), коли він війська своїх молодців веде на ворога і зносячи булатом голови турків, при цьому не спускаючи ока з шеренг, що покірні кожному його киванню (руху), того вже жодне диво жовнірської (військової) мужності та спритності не вразить», – зі спогадів учасника Хотинської битви, інфлянтського шляхтича Ж.Платера про Петра Конашевича-Сагайдачного.
38 days – from September 2 to October 9, 1621 – lasted a grand Battle of Khotyn. The Khotyn fortress was besieged by the Turkish Sultan Osman II to punish the Polish king for the Cossacks' attacks. The Polish army, with the help of a 20,000 Cossack army led by Petro Konashevych-Sahaidachny, repulsed the Ottoman army's attack. Defeated and humiliated, Ottoman II returned to Istanbul and died at the hands of courtiers - they did not forgive him the shame of the empire.
The Battle of Khotyn forced the Ottoman Empire to abandon plans to conquer Europe. And the further course of the war showed that the Cossacks are a powerful force capable of playing an important role on the battlefields of world history.
«Whoever has ever seen him on his horse, when he leads the troops of his army on the enemy and demolishing the heads of the Turks with a damask, while keeping an eye on the ranks that are attentive to his every nod (movement), no miracle of soldierly (military) courage and agility will impress him», – from the memoirs of the participant of the Battle of Khotyn, J. Plater about Petro Konashevych-Sahaidachny.
900 років тому Русь мала зі сходу надокучливого сусіда – половців. Вони, на відміну від нинішнього кремлівського скаженого, не прагнули «денацифікувати» мешканців Києва, Переяслава чи Прилук, але були ласими поживитись їхніми статками. Впродовж двох століть руські дружини давали відсіч захланним сусідам. Спершу половцям вдавалося перемагати Русь. У тому числі й через те, що користались розбратом і суперечками князів. Та ситуація змінилась, коли боротьбу з нападниками очолив князь Володимир, якого пізніше назвали Мономахом. На самому початку ХІІ століття він правив у Переяславі – князівстві, що першим зустрічало ворогів зі сходу.
Володимир Мономах усвідомив, що ворога може здолати лише рішучість. Обороняючись, перемоги не здобудеш. Завдяки його зусиллям руські князівства від оборони перейшли до наступу. Щоправда, Володимиру доводилось долати спротив представників тогочасної еліти, які не палко бажали взимку чи ранньою весною рушати у холодні степи. Своє небажання вони прикривали, нібито, турботою про селян. Мовляв, як це відривати господарів-смердів від підготовки до посівної («від ріллі»). На що Володимир відповідав: «Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней, а про се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?». Кілька блискучих походів у степ у 1103-му, 1105-му й 1107 роках продемонстрували силу Русі. Вирішальним став березень 1111 року.
Руське військо, яке очолювали князі київський Святополк та переяславський Володимир Мономах, вирушило у степ наприкінці лютого з Переяслава. На початку березня на річці Хорол залишили сани. Дісталися Сіверського Дінця. 21 березня їм здалося місто Шарукань, через два дні було спалене ще одне половецьке місто Сугров. Тим часом половецькі хани збирали сили. 24 березня вони спробували зупинити просування князівських військ. Та після запеклої сутички змушені були відступити. Вирішальна битва відбулась 27 березня біля річки Сальниця. Половецькі сили переважали чисельністю. «І тьмою тьмущою вони й обступили полки руськії», – пише літопис. Битва розпочалась рішучою атакою половцями київських полків Святополка.
«Як грім ударив, коли вони обидва зіткнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали (вої) з обох (сторін)», – писав про битву літописець. Половці потіснили киян. Але атака з флангів на чолі з Володимиром Мономахом змінила ситуацію на полі бою. Половці не витримали натиску дружинників і почали відступати. Відступ перетворився на втечу. Наші предки були безжальними до ворогів. «І падали половці перед військом Володимировим», – додає літописець. Після цієї поразки кочівники надовго втратили сили та бажання нападати на Русь. Частина половців відкочувала на Кавказ, якомога далі від страшних відтоді для них русів Києва, Чернігова і Переяслава.
#переможемо #російсько_українська_війна #Російська_Імперія #КінецьРФ #Кінець_Росії
900 years ago, Kyivan Rus had an annoying neighbor from the east - the Polovtsy. Unlike the current Kremlin madman, they did not seek to "denazify" the people of Kyiv, Pereyaslav, or Pryluky. But they were willing to rob these rich towns. For two centuries, the army of Kyivan Rus was successfully repulsing attacks of the neighbor. At first, the Polovtsians managed to defeat Kyivan Rus. The enemies took advantage of the inner disputes between princes. That situation changed when the war against the invaders was led by Prince Volodymyr, who was later called Monomakh. At the beginning of the twelfth century, he ruled in Pereyaslav - a principality that was the first to meet enemies from the east.
Volodymyr Monomakh realized that only decisive steps could defeat the enemy. Only defending oneself doesn't bring victory. Thanks to his efforts, the principalities went from defense to attack. However, Volodymyr had to overcome the resistance of the representatives of the elite, who were clearly not eager to go to the cold battlefields in winter or early spring. They allegedly covered up their reluctance by caring for the farmers. Volodymyr responded emotionally: “It is strange to me, brothers, that you feel sorry for farmers' horses and stinks, but without thinking that in the spring enemies shall burn his wife, his children, and his barn. So why don't you think about it?” Several brilliant military campaigns in 1103, 1105 and 1107 demonstrated the strength of Kyivan Rus. Decisive was March 1111.
The army, led by the Prince of Kyiv Svyatopolk and the Prince of Pereyaslav Volodymyr Monomakh, set out for the steppe in late February from Pereyaslav. In early March, a sleigh was left on the Khorol River. Then they got to the Siverskyi Donets river. On March 21, the town of Sharukan surrendered to them, and two days later another town Sugrov ruled by Polovtsians, was burned. Meanwhile, the Polovtsy’s khans were gathering their forces. On March 24, they tried to stop the advance of the Prince's troops. But after a fierce battle they were forced to back off. The decisive battle took place on March 27 near the Salnytsia River. Polovtsian forces outnumbered.
«And they surrounded the Rus fields like darkness,» the chronicle notes. The battle began after Polovtsians attacked the Sviatopolk’s troops in Kyiv. «Like the thunder struck - when they all clashed their foreheads, and the battle was fierce between them, and warriors fell from both sides,» - wrote the chronicler of the battle. The Polovtsy pushed out the people from Kyiv. But the attack from the flanks led by Volodumyr Monomakh changed the situation on the battlefield. The Polovtsy could not withstand the pressure of the army and began to back off. The back off turned into an escape. Our ancestors were ruthless towards enemies. «And the Polovtsians fell before the army of Volodymyr,» - rejoices the chronicler. After this defeat, the nomads lost their strength and desire to attack Kyivan Rus for a long time. Moreover, as a result of the campaign, some Polovtsians fled to the Caucasus, away from the now terrible for them Kyiv, Chernihiv, and Pereyaslav.
#WeWillWin #russian_ukrainian_war #RussianEmpire #EndofRUSSIA