Катування як інструмент політики РФ

26 червня щорічно відзначається Міжнародний день на підтримку жертв катувань. Ця пам’ятна дата була запроваджена Генеральною Асамблеєю ООН у 1997 році задля вираження солідарності з жертвами тортур і привернення уваги до з Конвенції ООН проти катувань.

Згідно з конвенцією термін «катування» означає будь-яку дію, якою людині навмисно завдаються сильний біль або страждання, фізичні чи психічні, з метою: 

• отримання від неї або третьої особи інформації чи зізнання; 
• покарання її за вчинок, який вона або третя особа вчинила чи у вчиненні якого підозрюється; 
• залякування або примусу її чи третьої особи; 
• з інших причин, що ґрунтуються на будь-якій формі дискримінації, якщо вони завдаються державним службовцем або іншою людиною, що діє за згоди офіційних осіб, їхнього підбурювання чи мовчазного схвалення.

Єдиним виключенням є біль або страждання, що виникли лише внаслідок законних санкцій та є їхньою невід’ємною частиною або супроводжують їх випадково.

Повідомлення про численні випадки катувань надходять ще від самого початку російсько-української війни в 2014 році. Вже тоді російські окупанти й підбурюванні ними колабораціоністи вдавалися до фізичного та психологічного насильства в бік українських бранців. Проте після повномасштабного вторгнення Росії масштаби катувань значно перевищили всі попередні роки.

Робота українського художника Сергія Захарова

Найчастіше тортури здійснюються росіянами під час допитів, щоб отримати інформацію або зізнання за сфабрикованими звинуваченнями. Проте вони також регулярно вдаються до катувань й для самого факту приниження, залякування чи покарання ув’язнених. Також відомі випадки насильницького примусу бранців до участі в псевдореферендумах та інших політичних акціях РФ.

Російським тортурам піддаються як військовополонені, так і захоплені цивільні особи. Під час обрання жертв окупанти здебільшого не зважають на стать, вік, стан здоров’я чи інші характеристики утримуваного. 

Нерідко гіршого ставлення зазнавали бійці колишніх добровольчих батальйонів, учасники АТО\ООС, власники татуювань з патріотичною символікою тощо, проте на практиці російські службовці завжди знаходили формальний привід для застосування насильства проти будь-якої утримуваної ними особи.

Свідчення звільнених бранців та матеріальні докази з катівень вказують на те, що окупанти використовують широкий перелік методів тортур. Найпоширенішими  видами катувань є побиття, удари електричним струмом, удушення, сексуальне насильство, катування положенням, видалення частин тіла, шрамування, позбавлення води, їжі, сну або доступу до туалету, імітації страти, погрози насильством чи смертю.

Про систематичність використання тортур російськими окупантами свідчать понад 160 в’язниць-катівень, що були виявлені на деокупованих територіях України станом на 2024 рік. Найбільше таких місць злочинів було виявлено на Чернігівщині – 44, а також на Харківщині – 25, та в Запорізькій області – 18. [1] 

На тимчасово окупованих територіях України російський режим підтримує цілу мережу в’язниць-катівень ще з 2014 року. Частина з них це захоплені об’єкти українських правоохоронних органів, проте доволі часто вони створюються й на території цивільних будівель.

Найвідомішим прикладом таких катівень є «Ізоляція» – колишній мистецький фонд, що після окупації Донецька в 2014 році був перетворений на в’язницю з практикою постійного катування в’язнів та умовами перебування, що наближені до концтабірних. Тривалий час в камерах були відсутні навіть найпростіші спальні місця й туалети, а бранці не отримували належної медичної допомоги. [2]

Однією з жертв насильства в цій катівні став український письменник і журналіст Станіслав Асєєв, який пізніше зміг описати свій досвід ув’язнення в книгах «В Ізоляції» та «Світлий шлях. Історія одного концтабору».

Робота українського художника Сергія Захарова

Крім того, існують численні свідчення про вивезення утримуваних українців на територію самої РФ, де ще з радянських часів існує налагоджений механізм застосування тортур. Наприклад, завдяки розслідуванню міжнародного проєкту Viktoriia Project ми маємо достатньо багато інформації про СІЗО № 2 міста Таганрог, де не тільки утримуються полонені українці, але й існує кілька спеціалізованих під катування приміщень. [3]

Станом на червень 2024 року Офіс Генерального прокурора заявляв про реєстрацію понад 450 кримінальних проваджень за фактами катувань військовополонених і понад 2100 за фактами катування цивільних. Потерпілими від російських тортур було визнано понад 2200 військовополонених і понад 3800 цивільних. [1]

На жаль, попри постійні зусилля українських правоохоронних органів, правозахисників, волонтерів та міжнародних організацій, процес встановлення й розслідування російських злочинів пов’язаних з катуваннями залишається вкрай складним через цілу низку факторів:

• жертви катувань часто не знали де перебувають;
• багато жертв катувань лишаються в російському полоні, загинули чи пропали безвісти; 
• російські службовці приховують свої особистості;
• частина доказів на деокупованих територіях була знищена росіянами під час відступів;
• в слідства відсутній доступ до в’язниць-катівень на тимчасово окупованих територіях України й територіях РФ; 
• російська сторона відкидає всі звинувачення та не йде на співпрацю навіть з міжнародними організаціями.

 

Використані джерела:

1. Офіс Генерального прокурора зафіксував тисячі випадків катування російськими військовими цивільних та військовополонених українців. Офіс Генерального прокурора.
2. Свавільні затримання, катування та жорстоке поводження в контексті збройного конфлікту на сході України, 2014-2021. С. 41–52. Управління Верховного комісара ООН з прав людини. 
3. Rueckert P., Vénétitay G., Pryimachuk T. “A Place Where You Regret Being Born”: Inside Russia’s Taganrog Prison. Forbidden Stories.