Розʼяснення та рекомендації щодо реабілітації

Роз’яснення та рекомендації Українського інституту національної пам’яті щодо реалізації норм Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років»

*Завантажити інфографіку у високій роздільній здатності можна внизу сторінки

1. Щодо статусу осіб, яких було визнано реабілітованими в Україні до набрання чинності Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років».

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також чинною редакцією закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» НЕ передбачено, що довідки, посвідчення чи інші документи про реабілітацію репресованих осіб, складені (прийняті) та/або видані у період до 5 травня 2018 року, втрачають чинність.

Особи, яких до 5 травня 2018 року в Україні було визнано реабілітованими, не потребують додаткової або повторної реабілітації. Такі особи продовжують мати статус реабілітованих.

До 5 травня 2018 року, тобто до набуття чинності закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», процес реабілітації в Україні регулювався законом від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Стаття 1 цього закону передбачала, що реабілітованими вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 закону від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Реабілітованими також було визнано громадян, засуджених за антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакції до ухвалення закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; за поширення свідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 1871 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави й школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров’ю громадян чи статевою розпустою.

Визнано такими, що підпадають під реабілітацію, осіб, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Крім того, відповідно до статті 3 закону 1991 року було визнано реабілітованими всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади й управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їхніми сім’ями.

Згідно зі статтями 7 та 8 цього ж закону у період до 5 травня 2018 року проведення перевірки щодо кримінальних справ репресованих осіб, складання відповідних висновків та видача довідок про реабілітацію покладалися на органи прокуратури. У випадках наявності підстав для визнання особи такою, що не підлягає реабілітації, остаточне рішення щодо реабілітації такої особи ухвалювалося судом. Особі, яку було визнано такою, що не підлягає реабілітації, вручалася копія ухвали (постанови) суду, а в разі визнання особи необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу – довідка про реабілітацію. Крім того, розвʼязання питань, пов’язаних зі встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, згідно зі статтею 9 здійснювалося штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих, утвореними обласними, міськими та районними радами. За дорученням зазначених комісій факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації й вилучення майна встановлювалися органами внутрішніх справ.

Таким чином, у період до 5 травня 2018 року довідки та інші документи про реабілітацію репресованих осіб приймалися (складалися) та видавалися репресованим особам органами прокуратури, судами, а також іншими органами у визначених законом 1991 року випадках. Такі довідки та інші документи про реабілітацію, видані до 5 травня 2018 року, є чинними та підтверджують факт визнання осіб реабілітованими.

У разі звернення до регіональної комісії з реабілітації особи, яка до 5 травня 2018 року в описаний вище спосіб була реабілітованою та отримала відповідні документи на підтвердження цього, рекомендується у порядку пунктів 4 та 5 частини третьої статті 7-2 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» повідомляти особу, що вона вже є реабілітованою, а відповідні довідки або інші документи про реабілітацію, які були видані їй в Україні до 5 травня 2018 року, є чинними та підтверджують факт визнання особи реабілітованою.

Після 5 травня 2018 року єдиним органом, який має повноваження ухвалювати рішення про визнання осіб реабілітованими та видавати відповідні документи про реабілітацію, є Національна комісія з реабілітації, яка ухвалює рішення за поданням регіональних комісій з реабілітації (Положення про Національну комісію з реабілітації).

2. Щодо статусу осіб, яких було визнано реабілітованими у державах-республіках колишнього СРСР або державними органами Радянського Союзу.

Довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах-республіках колишнього СРСР або державними органами Радянського Союзу, є чинними на території України та підтверджують факт визнання особи реабілітованою. Це передбачено підпунктом 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років».

Цим законом та чинною редакцією закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» не передбачено повторної або додаткової реабілітації осіб, яким видано такі довідки або посвідчення про реабілітацію, чи обов’язкового отримання такими особами висновків, рішень або інших документів від Національної комісії з реабілітації щодо підтвердження факту їх реабілітації.

У разі звернення до регіональної комісії з реабілітації особи, якій у державі-республіці колишнього СРСР або державним органом СРСР було видано довідку, посвідчення або інший документ про реабілітацію, незалежно від дати видачі такого документа, рекомендується повідомляти особу про те, що вона вже є реабілітованою, а відповідні довідки або інші документи про реабілітацію є чинними та підтверджують факт визнання особи реабілітованою.

3. Щодо статусу осіб, яких до набрання чинності Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» було визнано потерпілими від політичних репресій відповідно до рішень органів місцевого самоврядування.

Закон України від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» у редакції, яка діяла до 5 травня 2018 року, передбачав, що репресовані особи у визначених цим законом випадках та порядку визнаються або вважаються реабілітованими. Водночас зазначений закон не містив підстав для визнання осіб потерпілими від репресій (потерпілими від політичних репресій).

Разом із тим з 1991 до 2018 року деякі органи місцевого самоврядування ухвалили рішення, згідно з якими окремі категорії громадян, які постійно проживали на території відповідних міст, районів або областей, могли бути визнані потерпілими від політичних репресій. До прикладу Львівська обласна рада ухвалила рішення від 10.03.2009 № 850 «Про визнання громадян потерпілими від політичних репресій», яким визнано потерпілими від політичних репресій громадян, які народилися в місцях позбавлення волі у жінок, ув’язнених з політичних мотивів, або примусово поміщених у лікувальні заклади; в дитячому віці перебували разом з батьками, один з яких був ув’язнений з політичних мотивів, у засланні, на виселенні або спецпоселенні; залишилися без опіки батьків, один з яких чи обоє були репресовані. Чинність зазначеного рішення поширювалася на громадян, які постійно проживають на території Львівської області. Статус потерпілих від політичних репресій громадяни, які постійно проживали на території Львівської області, мали виключно у межах Львівської області.

Відповідно до статті 1-3 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» потерпілими від репресій визнаються:

чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою (пункт 1),
діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше, ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена (пункт 2),
інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов’язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи (пункт 3).

Водночас закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» та чинна редакція закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» не передбачають підстав для поширення дії рішень органів місцевого самоврядування, якими осіб було визнано потерпілими від політичних репресій у межах відповідних міст, районів чи областей, на всю територію України. Тому такі рішення органів місцевого самоврядування не надають особі статусу потерпілої від репресій відповідно до статті 1-3 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років».

Для набуття статусу особи, потерпілої від репресій, особа або інший заявник, визначений частиною другою статті 7 вищевказаного закону, в її інтересах мають звернутися з відповідною заявою до регіональної комісії з реабілітації за місцем проживання заявника – фізичної особи, місцезнаходженням заявника – юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація, що підтверджує факт репресій.

4. Щодо можливості звернення осіб, які є іноземцями, особами без громадянства або не мають визначеного місця проживання в Україні, до регіональних комісій з реабілітації з заявами про визнання реабілітованими або потерпілими від репресій.

Відповідно до статті 7 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» розгляд питання про визнання особи реабілітованою чи потерпілою від репресій здійснюється за заявою:

репресованої особи,
її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу,
громадського об’єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів.

Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника – фізичної особи, місцезнаходженням заявника – юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.

Відповідно до частини першої статті 29 та частини першої статті 379 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до статті 3 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Згідно зі статтями 2 та 3 закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Слід звернути увагу, що хоча частиною другою статті 1-4 закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» передбачено, що у частині отримання грошових компенсацій, відшкодувань, повернення майна в натурі або інших пільг та виплат зазначений закон поширюється виключно на громадян України, іноземці або особи без громадянства у певних випадках також можуть звертатися з заявами про визнання їх реабілітованими або потерпілими від репресій. Такими випадками є наступні:

якщо репресії стосовно таких осіб були вчинені на території України (пункт 1 статті 1-4),
якщо такі особи проживали на території України незалежно від тривалості проживання і виїхали або з незалежних від їхньої волі обставин були переміщені за межі території України, де стосовно них були здійснені репресії (пункт 2 статті 1-4),
якщо інформація щодо здійснення репресій стосовно таких осіб міститься в архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, архівних документах, що зберігаються в архівних установах України (пункт 3 статті 1-4).

Під «територією України» розуміється «територія України станом на 24 серпня 1991 року, а також території, які у період 1917-1951 років входили до складу УРСР (УСРР), на момент перебування цих територій у складі УРСР (УСРР)» (стаття 1-1).

Спеціальної або окремої процедури звернення осіб, які є іноземцями або особами без громадянства, або не мають місця проживання в Україні, не передбачено.

Таким чином, особа, яка є іноземцем, особою без громадянства може звертатися з заявою до регіональної комісії з реабілітації в місті Києві або в області, де розташоване житло, в якому така особа проживає постійно або тимчасово. Зазначені особи також можуть звертатися до регіональної комісії за місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.

Якщо особа не має постійного або тимчасового місця проживання в Україні, така особа може звертатися до регіональної комісії з реабілітації виключно за місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.

5. Щодо можливості звернення до регіональних комісій з реабілітації з заявами про визнання реабілітованими або потерпілими від репресій осіб, які постійно проживають на тимчасово окупованій території України.

Згідно з частиною першою статті 7-2 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Підпунктом 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» закону від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» передбачено, що регіональні комісії з реабілітації утворюються головами обласних та Київської міської державних адміністрацій упродовж трьох місяців з дня затвердження Міністерством культури України типового положення про регіональні комісії з реабілітації.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного закону регіональні комісії з реабілітації утворюються в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі протягом трьох місяців з дня повернення тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя під загальну юрисдикцію України та формування Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Конституції та законів України.

Спеціальної або окремої процедури звернення осіб, які постійно проживають на тимчасово окупованій території України не передбачено.

Таким чином, особи, які постійно проживають на тимчасово окупованій території у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначених Указом Президента України від 07.02.2019 № 32/2019, можуть звертатися з відповідною заявою до регіональної комісії з реабілітації, яка утворена та діє на території Донецької або Луганської областей відповідно, чи до регіональної комісії з реабілітації за місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.

Особи, які постійно проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя, які мають тимчасове місце проживання на території України, яка не є тимчасово окупованою, можуть звертатися з заявою до регіональної комісії з реабілітації за місцем проживання або за місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій, якщо таке місце зберігання розташоване поза межами тимчасово окупованого Криму. У разі, якщо особа не має тимчасового місця проживання в Україні поза межами тимчасово окупованої території АРК або міста Севастополя, вона може звертатися до регіональної комісії за місцем зберігання архівних документів поза межами тимчасово окупованих територій.

6. Окремі питання, пов’язані з визнанням особи реабілітованою.

Відповідно до статті 1-2 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» реабілітованими визнаються особи:

які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання (пункт 1),
стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів (пункт 2),
стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення (пункт 3),
які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було представлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1–5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6–14, за діяння, передбачені пунктами 15–22 статті 3 зазначеного закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину (пункт 4),
стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку (пункт 5).

Також відповідно до статті 1-4 дія зазначеного закону в частині визнання реабілітованими поширюється на громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, якщо вони відповідають критеріям, описаним вище у пункті 4 цих розʼяснень.

Для визнання особи реабілітованою необхідно встановити факт наявності у репресованої особи громадянства України, або факт проживання такої особи до або на момент здійснення репресій на території України, або факт наявності інформації щодо здійснення репресій стосовно такої особи в архівних установах України.

Якщо репресії проти особи були здійснені за рішенням позасудового органу, то відповідно до статті 8 для визнання особи реабілітованою необхідно перевірити або встановити лише факт обвинувачення або призначення покарання репресованій особі за рішенням будь-якого позасудового органу, перелік яких наводиться у статті 1-1 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Встановлення конкретного діяння, за яке особу було репресовано, або мотивів обвинувачення чи призначення покарання не вимагається.

Якщо особу було репресовано за рішенням іншого репресивного органу, то для визнання такої особи реабілітованою необхідно встановити не лише форму репресії, а також мотив та ознаку репресії відповідно до статей 1-1, 2 та 3 зазначеного закону. До прикладу, якщо особа загинула у бою з військами Народного комісаріату внутрішніх справ, не зважаючи на те, що пунктом 1 статті 2 зазначеного вище закону «позбавлення життя» визначено як форма репресій, зазначена обставина за відсутності мотиву та ознаки репресій не є самостійною та достатньою підставою для визнання того, що стосовно особи було вчинено репресію у розумінні статті 1-1 закону, і, відповідно, подальшого визнання такої особи реабілітованою.

7. Окремі питання, пов’язані з визнанням особи потерпілою від репресій.

Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» фактично визначає три категорії осіб, яких може бути визнано потерпілими від репресій:

чоловіки (дружини) репресованої особи,
діти репресованої особи,
інші особи, які на момент вчинення репресії спільно проживали, були пов’язані спільним побутом або перебували на утриманні репресованої особи (стаття 1-3, детально ця стаття цитується вище, у пункті 3 цих розʼяснень).

Головна відмінність між репресованою особою та особою, потерпілою від репресій, полягає в тому, що проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах). Натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв’язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені зазначеним законом зв’язки чи зобов’язання, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв’язку зі здійсненням репресій могла зазнати моральних або інших страждань.

Попередній розгляд обставин, пов’язаних зі здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією з реабілітації. Для цього вона досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.

За результатами попереднього розгляду обставин, пов’язаних зі здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії з реабілітації. Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймає Національна комісія з реабілітації за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.

З огляду на це, при попередньому розгляді обставин та ухваленні рішення про визнання особи потерпілою від репресій необхідно не лише встановити обставини здійснення репресій проти репресованої особи, з якою в особи, яку пропонується визнати потерпілою від репресій, існували передбачені законом зв’язки чи зобов’язання, але й встановити факт існування таких зв’язків та зобов’язань станом на момент репресій.

Відповідно до частини шостої статті 8 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» ухвалення рішення про визнання особи потерпілою від репресій лише на підставі пояснень заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, забороняється.

Для встановлення факту існування передбачених законом зв’язків чи зобов’язань між репресованою особою та особою, яку пропонується визнати потерпілою від репресій, регіональні та Національна комісія з реабілітації мають не лише заслухати пояснення самого заявника або інших осіб, але й дослідити матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази. До прикладу, факт перебування особи, яку пропонується визнати потерпілою від репресій, у шлюбі з репресованою особою на момент здійснення репресій може бути підтверджено на підставі свідоцтва про одруження або іншого документа про одруження осіб.

Щоб визнати потерпілою від репресій особу, яка народилася у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, під час перебування репресованої особи, яка є її батьком або матір’ю, у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, – необхідно встановити відповідність місця та дати народження особи місцю і часовому періоду позбавлення волі, заслання, вислання її батька та/або матері.

Якщо особа народилася у репресованого батька та/або матері в місці, де її батько та/або матір відбували покарання, перебували на засланні, висланні, але після їх звільнення, – для ухвалення рішення необхідно встановити наявність обмежень на залишення репресованим батьком (матір’ю) місця відбування покарання, заслання, вислання.

Щоб визнати потерпілою від репресій особу, яка на момент репресій спільно проживала, була пов’язана спільним побутом з репресованою особою або перебувала на утриманні репресованої особи, необхідно встановити факт спільного проживання або обставини, які свідчать про перебування на утриманні або про спільний побут.

Зазначені обставини можуть бути встановлені в тому числі (але не виключно) на підставі матеріалів архівної кримінальної справи з обвинувачення репресованої особи, контрольно-наглядової справи, інших носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років, архівних документів або інших письмових чи речових доказів.

Факт реабілітації репресованої особи не є обов’язковою умовою для подальшого визнання потерпілою від репресій особу, яка є чоловіком (дружиною), дитиною або спільно проживала, була пов’язана спільним побутом чи перебувала на утриманні репресованої особи. Однак, у випадку відсутності факту реабілітації репресованої особи регіональна та Національна комісії з реабілітації мають встановити не лише факт родинних зв’язків або спільного проживання, перебування на утриманні чи спільного побуту особи, яку пропонується визнати потерпілою від репресій, із репресованою особою, але й факт здійснення репресій проти репресованої особи.

8. Щодо документів, які доцільно подавати заявникам до регіональних комісій з реабілітації разом із заявою про визнання реабілітованими (потерпілими від репресій).

репресованої особи,
її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу,
громадського об’єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів.

Форма заяви наведена у додатку 2 до типового положення про регіональну комісію з реабілітації (далі – типове положення).

Чинним законодавством не визначено переліку документів або матеріалів, які обов’язково мають бути додані заявником до заяви, крім випадку, якщо така заява від імені заявника подається його представником. У такому разі до заяви додається оригінал або засвідчена копія довіреності або іншого документа на представництво інтересів заявника.

Водночас разом із заявою доцільно подавати всі наявні документи та матеріали (оригінали або копії), які стосуються здійснення репресій, а у разі подання заяви про визнання особи потерпілою від репресій – документів, які підтверджують зв’язок з репресованою особою. Такими документами можуть бути, зокрема, але не виключно: архівна кримінальна справа, архівні або інші документи, у яких міститься інформація про діяння та/або законодавчі акти, на підставі яких особу було репресовано, форму репресій, місце й термін відбування покарання, звільнення від відбування покарання (з місця позбавлення волі, спецпоселення, психіатричного закладу тощо); паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу; свідоцтво про народження або інший документ, у якому вказані батьки особи – якщо заявник є дитиною репресованої особи (осіб); свідоцтво про шлюб або інший документ, у якому міститься інформація про перебування особи в шлюбі з репресованою особою станом на момент здійснення репресій – якщо заявник є чоловіком або дружиною репресованої особи; документ про зміну прізвища (імені, по батькові, інших даних) заявника – якщо заявником, який є чоловіком (дружиною) чи дитиною репресованої особи, було внаслідок укладення шлюбу або з інших причин змінено прізвище (ім’я, по батькові, інші дані).

У разі відсутності таких документів у заявника або їх неподання заявником регіональній комісії заборонено відмовляти у прийнятті та розгляді заяви.

9. Щодо органів, які проводять видачу посвідчень про право реабілітованих на пільги.

Статтею 6 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» передбачено, що реабілітованим, які мають право на передбачені цим законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об’єднаними територіальними громадами.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їхні виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Звертаємо увагу на те, що видача або виготовлення посвідчень про право на пільги реабілітованим до повноважень регіональних комісій з реабілітації та Національної комісії з реабілітації не належить.

Слід також зважати на те, що комісії з питань поновлення прав реабілітованих, які були утворені обласними, міськими та районними радами згідно зі статтею 9 закону від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (у редакції, яка діяла до 5 травня 2018 року) та згідно з Положенням про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відповідно до чинного законодавства України не є виконавчими органами відповідних місцевих рад та не наділені повноваженнями щодо видачі посвідчень про право на пільги реабілітованих.

Видача посвідчень реабілітованим про право на пільги здійснюється виконавчим комітетом або відділом, управлінням чи іншим виконавчим органом, створеним сільською, селищною, міською радою, у тому числі обраною об’єднаною територіальною громадою, до повноважень якого відповідно до положення про цей орган та/або рішенням сільської, селищної або міської ради належить видача таких посвідчень. Зразок посвідчення затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

10. Щодо чинності посвідчень про право на пільги реабілітованих, виданих до набрання чинності Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років».

Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», а також іншими законодавчими актами України не передбачено втрату чинності або обов’язкове переоформлення посвідчень про право на пільги реабілітованих, які були видані до 5 травня 2018 року, тобто до набрання чинності зазначеного вище закону.

З огляду на це, такі посвідчення є чинними, діють впродовж терміну, на який їх було видано, та не потребують переоформлення.

11. Підстави видачі посвідчень про право на пільги реабілітованих.

Якщо особа була визнана реабілітованою після 5 травня 2018 року та згідно зі статтею 6 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» має право на пільги, підставою для видачі такій особі посвідчення про право на пільги є висновок та рішення Національної комісії з реабілітації, засвідчені копії яких вручаються (надсилаються) такій особі.

Якщо особа була реабілітованою в Україні до 5 травня 2018 року та згідно зі статтею 6 зазначеного закону має право на пільги, підставою для видачі такій особі посвідчення про право на пільги є висновок, виданий органами прокуратури, або ухвала (постанова) суду, або рішення штатної комісії з питань поновлення прав реабілітованих, або інший документ про реабілітацію такої особи, виданий відповідним державним органом України.

У разі, якщо особа була реабілітованою в державі-республіці колишнього СРСР незалежно від часу реабілітації або державним органом СРСР та згідно зі статтею 6 має право на пільги, підставою для видачі такій особі посвідчення про право на пільги є довідка або посвідчення про реабілітацію, видані у державі-республіці колишнього СРСР або державним органом СРСР.

12. Щодо пільг, виплат та інших компенсацій реабілітованим особам.

Види пільг, виплат та інших компенсацій реабілітованим особам, а також категорії осіб, які мають право на їх отримання, визначаються статтями 5 та 6 закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років».

Відповідно до статті 5 грошові компенсації у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більше як 75 мінімальних заробітних плат встановлені для реабілітованих осіб, які «відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади». Також, згідно зі статтею 6, реабілітованим особам, які відбували покарання у вигляді тримання під вартою, перебування у місцях позбавлення волі, заслання, перебування на примусовому лікуванні, «час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій». Реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, надається право на першочергове одержання житла. Право на одержання безпроцентної позики та першочергове забезпечення будівельними матеріалами для будівництва житла надано реабілітованим особам, «які проживають у сільській місцевості».

Також, «якщо реабілітована відповідно до цього Закону особа стала особою з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонером, їй надається також право на:

одержання пільгових путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку;
за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем і відсутності протипоказань до керування ним – забезпечення автомобілем безоплатно, за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним – забезпечення автомобілем з правом передачі керування автомобілем члену сім'ї на пільгових умовах, що визначаються Кабінетом Міністрів України;
безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі) та на автомобільному транспорті загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості в межах адміністративного району за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;
зниження оплати жилої площі та комунальних послуг на 50 відсотків у межах норм, передбачених чинним законодавством;
позачергове надання медичної допомоги і 50-відсоткове зниження вартості ліків за рецептом;
переважне право на вступ до садівницьких товариств, першочергове право на вступ до житлово-будівельних кооперативів;
першочергове встановлення телефону».

Також реабілітованим особам «із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, за їх вибором надаються пільги та інші соціальні гарантії, передбачені цією статтею або статтею 12 закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а особам із числа таких осіб, яким встановлено інвалідність, – статтею 13 закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» або пунктом «г» статті 77 закону «Про пенсійне забезпечення», або статтею 47 закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Крім того, реабілітовані особи мають прав на безоплатну правову допомогу відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги, щодо питань, пов’язаних із реабілітацією.

13. Щодо пільг, виплат та інших компенсацій особам, яких визнано потерпілими від репресій.

Чинним законом «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», а також іншими законодавчими актами України право осіб, яких визнано потерпілими від репресій, на отримання пільг, виплат або інших компенсацій не передбачено.

Разом з тим, органи місцевого самоврядування, в тому числі обрані (утворені) об’єднаними територіальними громадами, можуть приймати рішення щодо надання пільг, виплат та інших компенсацій особам, яких визнано потерпілими від репресій, із коштів відповідних місцевих бюджетів.

Завантажити інфографіку