Рік визволення: Житомирщина

Російсько-українська війна зачепила поліські села на Житомирщині у перший день широкомасштабного вторгнення ворожих військ — 24 лютого 2022-го. Світанок жителів Народицької громади настав із вибухами ракет, артилерійськими обстрілами та пожежами. Під російською окупацією опинилися шість сіл Народицької селищної територіальної громади Коростенського району Житомирської області.

За словами голови Житомирської ОВА Віталія Бунечка, на Житомирщині є лінія розмежування — кордон із Київською областю, що проходить через Народицьку і Малинську громади, де велися фактично повноцінні бойові дії. 

За словами очільника Народицької селищної військової адміністрації Олега Ярмолюка, в громаді захопили села Радча, Стара і Нова Радча, Грезля і Давидки. Вони були під окупацією з перших днів вторгнення до 4 квітня. Також російські військові перебували в Ровбі, Тичкові, Вільховій, де люди на той час не проживали. Село Рубежівка було під окупацією 2–3 дні.

Село Радча

В обідню пору 24 лютого російські війська вже були в селі Радча. Це перший населений пункт Житомирщини, який захопив ворог. Радча — найпівнічніше село біля кордону з Білоруссю. Там йшли бої, деякі будинки знищені повністю, залишилися тільки фундаменти й частини стін.

Село Радча після окупації. Фото: «Суспільне: Житомир»

«Одразу о четвертій годині ранку тут почали горіти гаражі, лісгосп був у вогні, "Гради" тут були», — каже жителька села Радча Тетяна. Російські військові погрожували жителям сіл та вимагали, аби ті не ховалися у підвалах. Люди протрималися до шостого березня, а потім вирішили йти в Народичі.

Села Давидки та Грезля

Найбільше від російських окупантів дісталось Давидкам. Тут зруйновані цілі вулиці. Ворожі війська пройшлися селом на броньованій техніці до сусідньої Грезлі. Місцевий магазин у центрі села росіяни розграбували, а потім облаштували свої позиції перед перехрестям доріг «Овруч – Київ» та «Радча – Народичі». Таким чином російські окупанти перерізали доступ до низки сіл українським військовим. 

Тут же, на околицях, точились повітряні та наземні бої. Місцеві жителі, які не евакуювалися у перші дні після вторгнення, мусили ховатися від обстрілів у погребах.

Окуповане Полісся

Села Грезля, Давидки, Радча, Нова і Стара Радча та Рубежівка постраждали на Житомирщині найбільше. Артилерійськими обстрілами та ракетними ударами зруйновано понад 200 житлових будинків і господарських приміщень. 

Внаслідок одного з російських артилерійських обстрілів по селу Нова Радча від осколкових поранень загинув місцевий чоловік старшого віку. На околиці цього ж села окупанти розстріляли подружжя – 67-річну жінку та 60-річного чоловіка. Загалом у Новій Радчі, Радчі та Тичкові відновленню не підлягають 12 хат, загалом 100 зазнали пошкоджень через обстріли.

Жителька села Нова Радча Ірина Невмержицька розповідає: «Війна почалася в четвер, у понеділок я хотіла прийти в сільську раду по документи. На жаль, я туди не потрапила. Зайшла до подружки, і в той момент асфальтом їхало 6 танків. Ми бігом у погріб. Вони кругом об’їхали, виїхали над її будинком і поїхали далі. А нам із чоловіком додому через ліс треба йти 500–700 метрів. Коли йшли, над нами з села в село літали вертольоти. Може, годину кружляли, і мені здавалося, що наче вони літали наді мною. Я від дерева до дерева перелазила, ховалася. Слава Богу, нас не розстріляли. З того моменту я перестала спати і їсти, у мене був нервовий зрив».

Ірина Невмержицька. Фото: Укрінформ

Жінка говорить, що жодного разу не зустрічалася з російськими солдатами та боялася потрапити їм на очі, адже працює в сільській раді. Коли бачили на вулиці танки й військових, втікали з чоловіком у ліс. Подружжя вийшло з Нової Радчі 7 березня.

«Йшли пішки 30 км через ліс в напрямку Овруча. Коли виходили, нас не обстрілювали, а після того групи людей потрапляли під обстріл», — пригадує Ірина Невмержицька. 

У Рубежівці внаслідок пожежі, яка виникла після ракетного обстрілу житлових будинків, майже не залишилося вцілілих будівель, до яких могли б повернутися їхні мешканці.

У В’язівці ракетний обстріл пошкодив не лише житлові будинки, а й півторастолітню церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Після обстрілу церковна будівля, яка є пам’яткою архітектури національного значення, «світиться» проломами в даху, куполах та стінах. Відносно вціліла лише дзвіниця. 

Спалений дуб. Фото: Житомир.info

На території природного заповідника «Древлянський», розташованого в межах Народицької громади, російські окупанти спалили 600-річний дуб, який мав особливу рекреаційну цінність. Дерево було огороджене та мало табличку природно-заповідного фонду. Росіяни здійснили цілеспрямований підпал пам’ятки природи.

Вигнання окупантів

Росіяни мародерили у населених пунктах, які захопили. Відступаючи, вони залишили там зброю, а вивозили – побутову техніку. Ті речі, що не могли забрати, намагалися пошкодити.

«Вони пішли з Народицької територіальної громади, де були окопані, пішли, частково залишивши техніку, боєприпаси, але пішли, замінувавши приватні оселі, ліси. Фактично залишивши за собою “сліди війни”. Побоюючись контратаки з боку ЗСУ, а потім тікаючи з сіл Житомирської області, окупанти знищили авіаударом та підірвали два мости у Народицькій громаді. Дуже переймалися тим, щоб зберегти награбоване в хатах. За словами місцевих жителів, наприкінці вантажили навіть лопати, відра та тази», — розповів голова Житомирської ОВА Віталій Бунечко.

За інформацією від командира батальйону територіальної оборони Коростенського району Олексія Абдурахманова, 3 квітня бійці батальйону провели зачистку населених пунктів Грезля та Радча, Коростенський район був повністю звільнений від окупантів. Були створені гуманітарні коридори для надання допомоги населеним пунктам, які перебували під окупацією. Також поліція інформувала, що 3 квітня у Народицькій громаді розпочалися роботи із зачистки сіл від вибухонебезпечних предметів.

Місто Малин Житомирської області. Фото: «Суспільне: Житомир»

А вже 4 квітня керівник Житомирської ОВА Віталій Бунечко повідомив, що на території області російських окупаційних військ немає. За 40 днів війни: 88 ракетно-бомбових ударів, 54 загиблих, 375 пошкоджених та зруйнованих будівель. 

Ці віддалені села Житомирщини завжди були самобутнім свідченням поліської культури. Ніхто з цих звичайних мирних людей не сподівався, що війна підійде впритул до їхніх будинків, зайде всередину варварським чоботом та безглуздо понівечить усе, що потрапить під лють окупантів.

Підготувала Леся Бондарук