Олена Стяжкіна: війна в Україні та розпад імперій
Інтерв'ю голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича з письменницею, публіцисткою, доктором історичних наук Оленою Стяжкіною вийшло на ютуб-каналі інституту в межах проєкту «Історичний спротив». Пані Олена є старшою науковою співробітницею Інституту історії України Національної академії наук та знаною дослідницею українського виміру Другої світової війни. Вона викладала в університетах Донецька, Маріуполя та Києво-Могилянській академії. Також заснувала громадський рух «Деокупація. Повернення. Освіта».
В інтерв'ю, записаному на початку липня 2022 року, йшлося про те:
- як Росія завжди прикривала свої імперські апетити риторикою про «визволення»;
- що таке «рашизм»;
- про тихий голос істориків і шокуючу поему Олександра Солженіцина «Прусские ночи», в якій поет, якого називають «совістю російської нації», дає методичні вказівки армійцям, як мародерити, ґвалтувати і вбивати, а також чому цю поему варто прочитати цивільним українцям сьогодні;
- які російські наративи досі небезпечні;
- як працювати з «історичним ранами» і чи можна це робити вже зараз;
- чи вдасться денацифікувати Росію за прикладом Третього Райху.
Нижче у текстовому вигляді публікуємо окремі тези розмови (пряма мова Олени Стяжкіної).
Якби ми подивились на підставові причини того, що відбувалося у 20 – на початку 21 століття у світі, ми б побачили, що це історія розпаду імперій і претензій на імперське битування. Саме з цього починається 20 століття, коли крива-коса Османська імперія, балканські війни, потім все це виливається у 1914 рік. Питання незалежності держав є одним з ключових. Зрештою, це історія про падіння перших імперій. І про падіння Російської імперії, звісно. Далі для Російської імперії це такий ресентимент збирання, формування Радянського Союзу. Для Німеччини це питання знову постати у якості Третього Райху. Зрештою, коли завершується Друга світова війна, проблема руйнації імперій не завершується. Що ми бачимо далі? Падіння, розлам, руйнацію Британської імперії. Потім франко-алжирську війну, дуже криваву. Далі в 1960 році так званий рік Африки, який поклав кінець європейському пануванню на африканській території. Далі ми переходимо в історію кінця 80-х років, коли руйнується так званий «соціалістичний табір», сформований як задвірки радянської імперії. Далі ми знову бачимо, що на мапі світу залишається єдиний імперський уламок. Цей ресентимент імперський продовжується серед очільників Кремля. Зараз йдеться про те, що остання імперія в світі має бути зруйнована. І в такий спосіб завершиться величезний цикл, який розпочався на початку 20 століття. Імперії хочуть зберегтися, але мають бути зруйновані.
Міфологічна конструкція про «визначальну роль руського народу» заганяє в тому числі істориків Європи у почуття глибокої провини і глибокого обов’язку не робити ревізію цьому усталеному «комплекту перемог». Тімоті Снайдер прекрасно намагався пояснити світові, що те, що зараз відбувається у Кремлі з «руським народом», – це те саме, чим був нацизм. І тут є певне засліплення європейське й американське. Тому що якщо рашизм треба пояснювати через нацизм, а не через нього самого, через те, що вони робили і якими вони були завжди… Ми пояснюємо їх через нацизм, тому що світ не засудив комунізм. Ханна Арендт ще на початку 50-х років поставила поруч сталінізм і нацизм. [Але є] оцей комплект «вони зіграли визначальну роль у перемозі, ми не можемо дивитися на це по-іншому». Наші [західні] колеги працюють над своєю колоніальною провиною, в тому числі в політичному сенсі, але Росія не бачиться ані колоніальною імперською державою, ані нацистською сталінською державою, а бачиться якимось унікальним явищем, з яким треба чомусь рахуватися.
Які наративи російської пропаганди досі становлять загрозу для нас?
«Українські націоналісти – зрадники». «Українці – зрадники». «Українці були на боці фашистів, а руський народ всіх переміг» – цей наратив найнебезпечніший. І його росіяни просувають десь із 1947 року. Саме на цей наратив росіяни наклали міфи про азовців, Правий сектор, про бандерівців, які переродилися в націоналістів, азовців, Правий сектор. Ці міфи міцно поєдналися в свідомості в тому числі пересічних європейців. Оскільки їм історія про «звірства» бандерівців експортувалася впродовж десятиліть. Оскільки так чи інакше ця історія була завжди зав’язана на історію Голокосту, то на українців було ще й покладено частину провини за Голокост від куль. Але знову ж таки якщо подивитися на допоміжну поліцію, яку завжди кремлівська пропаганда звинувачує в тому, що вони брали участь у злочинах проти євреїв, якщо подивитися не на національну, а на партійну приналежність цих загонів, то побачимо, що десь третина були комсомольцями. Чи дає це нам право говорити, що комсомольці вбивали євреїв? Тоді чому якась присутність українців стає підставою говорити, що всі українці [вбивали євреїв]? Це про усталений, стабільний пропагандистський наратив, який просувають на Захід і до нас самих.
Проєкт «Історичний спротив» започаткували Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут національної пам'яті за підтримки медіагруп національного телевізійного марафону #uaразом у квітні 2022 року. Спершу він передбачав ефіри з істориками, політологами та філософами, які розвінчують російські історичні фейки, в межах національного марафону.
Інтерв'ю на ютуб-каналі Українського інституту національної пам'яті стали продовженням проєкту.
Публікуючи озвучені думки істориків, ми запрошуємо до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.