Андрей Шептицький: найдовший беатифікаційний процес в УГКЦ.
Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький став для України не просто духовним лідером та наставником. Він надихав цілі покоління українців вірити, творити і об’єднувати зусилля во ім’я добра. У складні часи він залишався незламним моральним авторитетом, поєднуючи глибоку віру з активним суспільним служінням. Його життя стало прикладом жертовності, милосердя та відданості своєму народові. Саме тому щораз гучніше звучать заклики до беатифікації митрополита, як визнання його святості на загальноцерковному рівні.
Андрей Шептицький (1865 - 1944). Фото: litukraina.com.ua
Канонічне право передбачає два процеси, що завершуються або беатифікацією, або канонізацією. Причому кінцевою метою обох процесів є визнання та підтвердження святості особи. Беатифікація виникла пізніше за канонізацію і мала на меті забезпечити потреби регіональних церков та їхніх прихожан у взірцях святості. Такі приклади святості знаходили серед місцевого населення. Відповідно, беатифікація являє собою дозвіл на публічний культ в межах певного регіону та зарахування особи до лику блаженних.
Водночас канонізаційна практика в католицькій церкві останніх десятиліть свідчить, що для досягнення канонізації (зарахування церквою до лику святих) необхідно спочатку пройти своєрідний початковий етап – беатифікацію, як це було у процесі канонізації папи Іоана Павла ІІ та Іоана ХХІІІ.
Загалом історія беатифікації митрополита Андрея Шептицького триває майже 70 років. Перша спроба беатифікації відбулась у 1958 році, згодом це питання порушувалось у 1960-х роках, але виникла низка труднощів. Ініціатори беатифікації – о. Іван Бучко, а згодом о. Михайло Гринчишин зібрали та видали чималий масив документів. Це були спогади родини та людей, які знали особисто митрополита і засвідчили його заслуги у справі служіння Богові, переконання й особисті характеристики, також листи самого отця та деякі його праці – усе, що мало б підтвердити святість митрополита перед Богом та людьми. Зібрані свідчення були опубліковані окремим виданням "Вісті про Великого Митрополита Андрея Шептицького" (1955).
Також планувалося видати 20 томів творів, що дозволило б спеціальній комісії опрацювати доробок митрополита, дійти висновків стосовно його переконань та ідей, про які він писав, узгодити їх з церковними канонами. Натоді цей масштабний проект не було втілено, оскільки вдалось видати лише два томи із запланованих. Робота ускладнювалась через проживання свідків у різних країнах, адже діяльність митрополита не зосереджувалась лише на території українських земель. Він багато їздив по світу і долучався до своєї пастви там, де вона була присутня: чи то в країнах Європи, чи Америки.
Також наприкінці 1950-х у Ватикані було загублено чи викрадено цілий том свідчень, наданих євреями на підтвердження чеснот Шептицького. Невідомо, чи це була акція совєтських агентів КГБ чи спецслужб інших держав.
Також процес гальмувався Конгрегацією у справах святих. Негативна реакція деяких представників Конгрегації була обумовлена спірним фактом причетності митрополита до формування дивізії СС "Галичина". У розв’язанні цього питання вирішальне слово сказала Постулярна комісія УГКЦ, надавши письмові докази того, що Андрей Шептицький не мав стосунку до створення дивізії.
Згодом постало питання щодо міжетнічного конфлікту між українцями та поляками в роки Другої світової війни і в цьому контексті польська сторона обгрунтовувала недостатньо активну позицію митрополита щодо протидії цьому кровопролиттю. Українська сторона надала докази того, що митрополит засуджував насильство й вбивство, і жодним чином не схвалював того, що відбувалось у 1943 році на Волині. Також він виступав у своїх проповідях категорично проти політичного терору без огляду на те, яку систему координат підтримує людина: українську, польську, совєтську чи нацистську.
Серйозним аргументом у процесі беатифікації стали свідчення Курта Левіна (1925-2016) – сина львівського рабина, якого, разом з іншими євреями, митрополит прихистив у своїй оселі під час нацистської окупації Галичини в роки Другої світової.
На цьому етапі лише зусиль ініціаторів визнання Ватиканом праведності митрополита виявилося замало. За деякими твердженнями процес беатифікації сповільнював факт відсутності мученицької смерті. В той час як церковний канон визначає два титули при оголошення святих: мученика та ісповідника (на підставі підтвердження героїчності чеснот).
О. Августин Баб’як в інтерв’ю Радіо Свобода розповідає:
"Глава церкви (Шептицький) не помер мученицькою смертю, як його брат архимандрит Климентій. Але праведний Андрей Шептицький тричі просив апостольський престол дозволу на мученицьку смерть. Перебуваючи в ув’язненні в Росії у Суздалі у 1918 році у листі просив у папи Венедикта XV благословення на мученицьку смерть. Вдруге звернувся до Папи Пія ХІ у 1939 році. Втретє звернувся по благословення на мученицьку смерть до Святішого отця Пія ХІІ у 1942 році під час німецької окупації Галичини".
Новий імпульс справа беатифікації отримала після візиту до України у 2001 році Папи Римського Іоана Павла ІІ, який неодноразово схвально відгукувався про особу Андрея Шептицького. Згодом колектив "Львівської газети" започаткував ініціативу на пошану митрополиту "Напиши лист Папі Римському". До акції закликали долучитись усіх, хто «шанує духовність, щирість, шляхетність» і таким чином продемонструвати свою вдячність митрополитові та вкотре привернути увагу Ватикана до беатифікаційного процесу.
У 2007 році стало відомо про чудо зцілення дитини, що відбулось за посередництвом Андрея Шептицького. Маленька українка мала серйозне захворювання внутрішніх органів. Коли українські лікарі визнали, що безсилі, її родина звернулась за медичною допомогою у США, і саме там відбулось чудо зцілення, якраз завдяки вірі батьків та постійним молитвам до Андрея Шептицького. Цей випадок було зафіксовано постуляторами. Варто зазначити, що священники Української греко-католицької церкви певні чудодійної сили молитви до Андрея Шептицького. О.Роман Тереховський стверджує, що такі випадки зцілення не були поодинокими, але найбільший клопіт полягає в незадокументованості цих фактів.
У 2015 році папа Франциск оголосив спеціальний декрет про визнання героїчної діяльності і богословських чеснот митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, згідно якого він отримав офіційний титул – Праведний. Наступним кроком беатифікації має стати визнання митрополита Блаженним.
У липні 2025 року кардинал Марчелло Семераро, префект Дикастерії у справах святих, відвідав засідання Синоду Єпископів Української греко-католицької церкви і повідомив, що беатифікаційний процес митрополита Шептицького знаходиться на остаточній стадії.
"Ми очікуємо, що підсумкова документація вже перебуває на стадії друку. Щойно вона надійде, ми передамо її на вивчення експертам…ми вже на завершальному етапі", – зазначається на сайті Української греко-католицької церкви від 9 липня.
Певною мірою процес беатифікації митрополита Андрея тісно пов’язаний з процесом його визнання Праведником народів світу. Це світське звання від держави Ізраїль, що присвоюється музеєм Яд Вашем неєвреям, які в роки Другої світової війни, ризикуючи не лише бути ув’язненими, а й страченими, рятували євреїв. Насьогодні 2707 громадян України були удостоєні цього звання. Історичну справедливість у даному питанні стосовно Андрея Шептицького ще не відновлено.
Достеменно відомо, що в роки нацистської окупації митрополит врятував життя понад 150-тьом євреям, які перебували під час Голокосту на Галичині. Проф. Шимон Редліх говорить, що з цих людей нині залишилось менше десяти. Якраз свідчення таких людей є визначальними у вирішенні справи надання звання Праведника світу.
Комісія з Яд Вашем займається розглядом численних звернень порятованих Шептицьким євреїв ще з 80-х років ХХ століття. Щоразу колегія відхиляла ці подання. Мотивуючи це тим, що у 1941 році Шептицький написав вітального листа Гітлерові, мав відношення до дивізії СС "Галичина", не закликав публічно українців не вбивати євреїв, відтак порятунок євреїв начебто не був для Владики першорядною справою, а також начебто він має нести персональну відповідальність за насильство, що здійснювали українці відносно євреїв.
На усі ці закиди аргументовані спростування можна знайти у листах, зверненнях, наукових статтях не лише біографів митрополита, а й у свідченнях врятованих євреїв як от: Курт Левін, Шимон Редліх, Адам Ротфельд та інші. Зокрема, проф. Редліх відкидає ці звинувачення і радить опрацювати пасторські листи "Не убий" та "Про милосердя", в яких Шептицький закликає не чинити насилля.
Також митрополит Андрей Шептицький чи не єдиний з європейських священників звернувся до Папи Римського, говорячи про звірства, що їх здійснювали нацисти на окупованих територіях, акцентуючи увагу якраз на фізичному винищенні євреїв. Також відомий лист митрополита до Генріха Гіммлера, як очільника гестапо, з тієї ж проблеми. Лист до Гітлера дійсно мав місце, але митрополит засудив нацизм.
Водночас, комітет "Саду Праведників – Ґаріво" міста Мілан (Італія) визнав митрополита Андрея Шептицького Праведником, вписавши його ім’я серед "Праведників Монте Стелла". Церемонія вручення відзнаки відбулася 7 жовтня 2020-го у Саду Праведників Мілану. Асоціація "Сад Праведників – Ґаріво" працює в Мілані з 1999 року і надає звання Праведника людям, які під час геноцидів проявили людяність, рятуючи осіб іншої національності, ризикуючи власним життям. З ініціативи «Ґаріво» у різних країнах світу були створені пам’ятні сади, де висаджуються дерева на честь Праведників людства.
"Митрополит Андрей – це велетень духа і пера. – говорить Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) в інтерв’ю "Главкому". – Це постать, яка вийшла поза рамки свого історичного часу, яка була небезпечною для усіх загарбників, що посягали на територію України. Зокрема, для російської – царської і сталінської – пропаганди. Так само неоднозначно його оцінює польська історіографія".
Підготувала Наталя Слобожаніна