Битва під Жовтими водами як початок Козацької революції 1648-1657 років.

З 29 квітня по 16 травня 1648 року поблизу містечка Жовті Води відбулася битва, що ознаменувала початок суспільно-політичних та економічних процесів на території України, відомих також як Козацька революція Богдана Хмельницького 1648-1657 років.

1648 рік став перехідним рубежем у зносинах Війська Запорозького та Речі Посполитої. Наприкінці 1630-х — на початку 1640-х років козацтво сформувалося не тільки як військовий, а й як політичний стан, що репрезентував інтереси значної частини соціуму на теренах України. Проте намагання останнього набути повноцінної політичної легітимності, стати третім членом польсько-литовської конституційної монархії — Речі Посполитої — викликало спротив керівних еліт. Разом з економічною експансією польської, литовської та місцевої руської шляхти на до того вільних від будь-якої влади або контрольованих козацькою адміністрацією українських землях, такі дії лише підбурювали місцеве населення до тих чи інших форм непокори.

Картина Яна Матейка "Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом", 1885 р. Фото: localhistory.org.ua

Початково розпочатий як звичайний побутовий конфлікт у шляхетському середовищі, збройний наїзд Даніеля Чаплинського на володіння козацького полковника Богдана Хмельницького спровокував небачений до того суспільний вибух на українських теренах. Зневірившись у пошуках справедливості в тогочасного короля Речі Посполитої Владислава IV, у січні 1648 року полковник рушає на Запорізьку Січ, де, заручившись підтримкою запорізького козацтва, змушує відступити місцеву залогу на чолі з комісаром Яцеком Шемберком. Після цієї перемоги Хмельницького було обрано гетьманом.

Наприкінці березня — на початку травня 1648 року в Україні було зібране п’ятнадцятитисячне шляхетське військо на чолі з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким. Останній був рішуче налаштований придушити «ребелію» Хмельницького. На початку травня поблизу Черкас відбулася нарада командувачів. На ній було вирішено розділити вищезгадане військове формування на 4 частини. Перший та другий відділи на чолі з князем Яремою Вишневецьким (6 тисяч війська) та самим Миколаєм Потоцьким (4 тисячі війська) мали перебувати в районі Лівобережжя та Дикого Поля (поблизу Черкас), не даючи просочуватися окремим козацьким підрозділам, що мали підняти повстання у запіллі коронного війська. Третій відділ на чолі зі Стефаном Потоцьким (близько 3000 солдатів та 6 гармат) мав рухатися до Микитинської Січі, поблизу котрої планувалося з’єднання з четвертим відділом реєстрових козаків на чолі з полковниками Станіславом Кричевським, Вадовським і Гурським та військовими осавулами Ілляшем Караїмовичем й Іваном Барабашем (3500 чоловік та 8 гармат), що рухалися паралельно сухопутному війську через Дніпрові пороги.

Коронний гетьман Миколай «Ведмежа лапа» Потоцький. Фото: uk.wikipedia.org

Не менш активними були приготування у війську Богдана Хмельницького. Останній розпочав затяжні переговори з Миколаєм Потоцьким, тим самим розвідуючи чисельність ворожого угруповання та даючи час для підходу союзної кримськотатарської кінноти на чолі з Тугай-беєм (понад 20 тисяч вояків), наданої Іслямом ІІІ Гераєм за Бахчисарайським договором (укладеним у березні 1648 року). 

Миколай Потоцький, переможець козацьких повстань 1630-х років, зневажливо ставився до супротивника. У вимогах до козацької сторони він вимагав безумовного підкорення козацтва і припинення «ребелії» з поверненням до попередньої системи суспільних та економічних зносин. Більше того, першим вступити в бій мав підрозділ його війська, очолюваний недосвідченим у військовій справі сином Стефаном. З 3 тисяч вояків останнього понад половину складали реєстрові козаки та необстріляні рекрути-драгуни з місцевого населення, котрі мали конфлікт зі вже згаданим Яцеком Шемберком, призначеним на посаду військового радника молодшого Потоцького. Цим фактом вирішив скористатися Хмельницький, відправивши окремі делегації до реєстрових козаків, що рухалися Дніпром та перебували у війську Стефана.

Дізнавшись від розвідників про розпорошеність війська Речі Посполитої, Хмельницький вирішує почати наступ на найслабший із його підрозділів – відділ Стефана Потоцького. 29 квітня передові загони татарської кінноти розпочинають бій з кінними роз’їздами коронного війська поблизу річки Жовті Води. Відтіснивши недосвідчених драгунів, татарське військо було змушене відступити, зіткнувшись із мушкетним вогнем польсько-литовської піхоти та реєстрових козаків. Попри успішне відбиття наступу, Стефан наказав своєму війську організувати табір, котрий мав опиратися на болотисті береги Жовтих Вод. Тим самим Хмельницькому вдалося знерухомити вороже військо і створити для себе можливість маневру.

План-Схема Жовтоводської битви. Схема: uk.wikipedia.org

1 травня, з підходом запорізького війська, розпочався спільний штурм табору Потоцького. Козацька піхота мала атакувати табір ворога, а татарські кінні відділи – вдарити у тил коронного війська, перейшовши річку. Через нескоординованість атаки, а також перевагу супротивника в артилерії (3 проти 6 гармат), наступ козаків та татар був невдалим. Разом з тим, кінним відділам татарського війська вдалося перейти Жовті Води й блокувати можливості зв’язку оточенців із підрозділами Миколая Потоцького в Корсуні та Черкасах.

Паралельно з облогою війська Стефана Потоцького Хмельницький вів успішні перемовини з частинами реєстрового козацтва. 4 травня в урочищі Княжий Затон поблизу Микитинської Січі реєстровцями було піднято повстання проти власного командування, в результаті якого загинули Іван Барабаш, Вадовський та Ілляш Караїмович. Новопризначений наказний гетьман Фелон Джалалій оголосив про приєднання реєстрових відділів до війська Хмельницького. Таким чином, повстанське військо посилилося не тільки досвідченими бійцями, а й потрібною в облозі артилерією.

13 травня під табором Стефана Потоцького відбулася демонстративна хода колись союзних останньому реєстровців. Згадана акція значно вплинула на моральний стан обложених. Вже наступного дня до табору Хмельницького перейшли окремі відділи кінних драгунів та решта реєстровців, що перебували у складі коронного війська (понад 1200 осіб). В обложених лишилося лише 600 вояків.

Щоб зберегти власне військо, Стефан Потоцький запропонував Хмельницькому і Тугай-Бею вступити у перемовини. Останні вимагали здачі всіх військових клейнодів та артилерії оточенців, а також видачі ненависного реєстровцям Яцека Шемберка. Натомість Хмельницький гарантував безперешкодний прохід війська до м. Крилова під козацькою охороною. Окремою вимогою Тугай-Бея була присутність під час перемовин самого Стефана Потоцького, а не його представників. 

Погодившись на передачу військового майна, Потоцький відмовився прийти на перемовини особисто, як і видати Яцека Шемберка. Водночас, не перериваючи перемовин, військо Речі Посполитої готувалося до прориву на з’єднання з військом Миколая Потоцького. В ніч з 15 на 16 травня, сформувавши похідні порядки, табір оточенців рушив в напрямку урочища Княжі Байраки. Вчасно помітивши рух ворога, татарська кіннота почала атаку флангів табору, тим самим сповільнюючи військо Стефана. Дійшовши до урочища, шляхетські відділи наткнулися на завчасно викопаний козаками рівчак. Паралельно, розпочала обстріл козача артилерія, що лише збільшило паніку у збройних відділах Речі Посполитої. Оборону табору було прорвано.

Битва під Жовтими Водами завершилася розгромом військ Речі Посполитої. З понад 600 вояків, що здійснювали прорив, понад 300 було взято у полон. Було втрачено всю наявну артилерію, а командувач, Стефан Потоцький, був поранений та незабаром помер від гангрени у полоні.

Ілюстрація до повісті Генриха Сенкевича «Вогнем і мечем», пов’язана з одним з ключових епізодів Битви під Жовтими Водами - смертельним пораненням командувача коронного війська Стефана Потоцького (1902 р.). Режим доступу: https://cyfrowe.mnw.art.pl/pl/zbiory/921814

Вищезгадана баталія продемонструвала ефективність комбінації кримськотатарської кінноти та козацької піхоти, довела важливість артилерії на полі бою, а також підкреслила неабиякий дипломатичний хист Хмельницького. Водночас, Жовтоводська битва стала важливим зачатком подальших воєнних перемог козацтва і відкрила для останнього можливість сформувати власну козацьку державу.

 

Владислав Пилипенко