Що таке рашизм?

Інтерв'ю голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича з історикинею Ларисою Якубовою вийшло на ютуб-каналі інституту в межах проєкту «Історичний спротив» у серпні 2022 року. Лариса Якубова – доктор історичних наук, завідувачка відділу історії України 20–30-х років XX століття Інституту історії України Національної академії наук. Вона серед іншого досліджує тему російського фашизму. Нижче – пряма мова дослідниці.

Рашизм – це навіть полегшено звучить для того страшного фатального процесу, в середині якого ми зараз перебуваємо. Йдеться про новітню версію «русского фашизма». Еволюція російського фашизму відбувалася паралельно з націєтворенням українців. Значною мірою він був реакцією на розвал імперії та становлення постімперських націй. Порівняно з попередніми версіями російського фашизму (ільїнський фашизм, дугінська фашистська концепція), які були маргінальними псевдотеоретичними побудовами й існували у своїх маргінальних лакунах, путінізм, тобто сучасний [російський] фашизм-тоталітаризм – це державна теорія і практика.

У фашизмі йдеться про те, щоб дати людям уявлення про альтернативний світ, про місію конкретної нації або національного сурогату в цьому альтернативному світі та поставити надмету переформатувати весь навколишній світ за своїм лекалом, апелюючи до цієї «великої» мети. Саме для цього держава зростається з суспільством, яке припиняє бути суспільством, перетворюється на населення. І вони проїдають наскрізно одне одного. При цьому знищуються всі інститути – і державні, і громадянські. Держава стає величезним механізмом, спрямованим на концентрацію ресурсів для досягнення цієї «вищої» мети. Населення перетворюється на демографічний ресурс для виконання цього надзавдання, при чому всі десуб’єктивізуються. Тобто є множина біологічних особин, які мислять і діють, як одна. І є лідер, який є унаочненням тих сенсів, які генерує це спотворене, відмінне від решти світу утворення.

Оскільки в основі путінізму лежить фашизм Ільїна, Дугіна, Проханова, то це глобальний проєкт, заточений на знищення не України, а західноєвропейської цивілізації та наступної глобальної війни зі США. Так що це новітня версія нацизму, яка зараз у процесі розгортання. Це нова чума XXI сторіччя, оприявленням і державною формою якої є путінська Росія.

Проблема не в тому, наскільки збігається ця новітня форма нацизму в його російському вимірі з тим, що сформулювали дослідники у XX столітті. Вони не могли знати, яких форм набиратиме нацизм у світі інформаційних технологій.

Відповідальність росіян у будь-якому разі вже колосальна. Будь-яка спільнота, яка взяла за основу світогляд національної вищості й почала його насильницьким способом втілювати, знищуючи суверенітет держав і роблячи це за допомогою геноцидних практик, – вчинила злочин проти людства, який передбачає відповідальність.

Росія потребує реінсталяції тієї культурної матриці, яка вже не перший раз дає рецидиви в тоталітаризм. Адже російський білий фашизм – найстаріший. Це була реакція поваленої імперії Романових на глобальні зміни у світі в напрямку демократії та лібералізму. Це була перша ластівка фашизму. Раніше за фашизм Дуче й нацизм Гітлера. Коли ми розуміємо, що Росія за оце довге XX століття [включно з початком XXI століття] мала три версії російського фашизму в різних варіантах, – бачимо, що йдеться про етнос, який понад 100 років не спроможний модернізуватися.

24 лютого 2022-го вони зробили камінгаут – показали своє справжнє обличчя. Але 20 років до цього вони нарощували свій фашистський проєкт непомітно для світу. Ми живемо в реальності оприявленого російського нацизму. Наше завдання полягає в тому, щоб виробити адекватні алгоритми життя в ближчій перспективі з цим страшним онтологічним ворогом. Це не ми його призначили таким ворогом. Це він нас призначив своїм онтологічним ворогом і першим кроком на шляху знищення глобального світу. Розуміючи потенціал цього політичного проєкту, знаючи його попередню історію, розуміючи його на рівні смислів, бо Захід ще часто не розуміє його через те, що вони не розуміються на їхній «дерев’яній» мові.

Також в інтерв’ю йшлося про:

трансформаційний процес, в якому Україна перебуває останні 100 років, і чому ця війна – постколоніальна;
спорідненість фашизму й тоталітаризму;
те, як Україна дає іншим надію, що катастрофічні наслідки життя в тоталітарній системі можна подолати;
відповідальність російського суспільства.

Проєкт «Історичний спротив» започаткували Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут національної пам'яті за підтримки медіагруп національного телевізійного марафону #uaразом у квітні 2022 року. Спершу він передбачав ефіри з істориками, політологами та філософами, які розвінчують російські історичні фейки, в межах національного марафону.

Інтерв'ю на ютуб-каналі Українського інституту національної пам'яті стали продовженням проєкту.

Публікуючи озвучені думки істориків, ми запрошуємо до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.