Як путінський режим використовує міф про «Велику Вітчизняну»
22 червня 1941 року нацистська Німеччина за підтримки союзників напала на ще одного «вчорашнього» союзника – СРСР. Цим розпочалася німецько-радянська війна – одна з найкривавіших і наймасштабніших воєнних кампаній Другої світової, яка принесла численні трагедії на українську землю.
Радянська, а за нею російська пропаганда використовує для позначення періоду німецько-радянської війни 1941-1945 років термін «Велика Вітчизняна війна». Цей пропагандистський штамп, як не іронічно, родом з Російської імперії. Він є перифразом назви франко-російської кампанії Наполеонівських війн в Європі – Вітчизняної війни 1812 року.
Протягом десятиріч радянська та російська пропаганда створювали гранд-наратив «Великої Вітчизняної війни», на якому тримався весь ідеологічний конструкт московського режиму. Якщо проаналізувати, то створення культу Перемоги та виокремлення «Великої Вітчизняної війни» як окремої особливої частини Другої світової починається з часів правління Леоніда Брежнєва, коли радянська бюрократична машина заново перевинаходила власну ідеологію, створюючи симулякр соціально-політичної ідеї «розвинутий соціалізм». Саме в 1960-70-х роках починається створення і закріплення міфу ВВВ не лише як елемента пропаганди, а й як сталого ідеологічного конструкта.
Путін, який розбудував свою кар’єру офіцера КДБ саме в часи правління Брежнєва, вирішив не вигадувати велосипед, але лише масштабувати його. Руйнуючи мінімальні прояви демократії в Росії пострадянського періоду, він також опирався на міф про «Велику Вітчизняну війну» як основу ідеологічного конструкту в утвердженні авторитарного режиму.
Найбільш яскравим прикладом є, звісно, створення акцій «Георгіївська стрічка Перемоги» та «Безсмертний полк». Граючи на питанні родинної пам’яті, Путін та кремлівські ідеологи, зокрема Владислав Сурков, створили ідеально налагоджену політичну технологію, яка одночасно консолідувала та маніпулювала народними масами в Росії, підміняючи родинну пам’ять про загиблих під час Другої світової ідеологічним конструктом про «особливість росіян, які врятували світ від чуми нацизму».
Для більш чіткого утвердження цієї ідеологічної конструкції кремлівські ідеологи спеціально роками суттєво применшували значення ленд-лізу Союзників з Антигітлерівської коаліції (насамперед США), завдяки якому Червона Армія змогла встояти проти Вермахту.
Свідомо замовчувались факти застосування Червоною Армією тактики «випаленої землі», коли всі об’єкти культури, освіти чи інших галузей народного господарства, які радянські військові не могли евакуювати під час відступу, – знищувались. До цієї ж тактики росіяни вдаються в Україні зараз, коли, програючи в цивілізованих методах ведення війни та задля досягнення поставлених політичним режимом цілей, зрівнюють з землею цілі міста і села з усією цивільною інфраструктурою.
Окрім того, щоб утвердити посил саме про «особливу роль росіян у Другій світовій», Путін неодноразово заявляв, що участь українців, білорусів та інших народів, які були в складі СРСР, є не суттєвою, і росіяни могли б перемогти у війні й без них.
Попри те, що сучасний кремлівський авторитарний режим будував свій імперський гранд-наратив, опираючись на ідеологічний конструкт про «Велику Вітчизняну війну», в реальний політичній практиці Путін та його поплічники діють методами своїх «історичних ворогів» – нацистів з Третього Райху. Уже стала загально відомою паралель між тим, як нацисти напали на СРСР о 4 ранку, а перша російська танкова колона 24 лютого 2022 вторглась в Україну о 3:40 ночі з боку Луганської області. Про оголошення так званої «спецоперації» Путін оголосив майже синхронно з першими ракетними обстрілами близько 5 ранку.
Окуповані російськими військами території стали місцями воєнних злочинів. За їхніми темпами і брутальністю, принаймні на прикладі Київщини, російські військові, можна сказати, «перевершили» нацистів. Нацистська окупація України тривала кілька років. Вона принесла з собою численні трагедії, зокрема, Голокост євреїв та ромів, спалені внаслідок каральних акцій села. Російська окупація частини північних українських областей тривала близько місяця. Навіть за такий час росіяни залишили за собою величезні братські могили, а мирних жителів, перед тим, як вбити, жахливо катували. Всю страшну правду про наслідки окупації півдня і сходу країни нам ще доведеться дізнатися.
При всьому цьому офіційна державна пропаганда РФ активно вибудовує образ спадковості між радянським солдатом та російським військовим. Зокрема й тому російські пропагандисти активно використовують фейкову інформацію для дискредитації української влади як «фашистської». Такий пропагандистський штамп сприяє ілюзорній картині спадковості – наче це вже наступне покоління «воює з фашизмом», але в нових реаліях. Цей наратив вибудовують і через державні нагороди, які дублюють нагороди Червоної армії (наприклад медаль «За відвагу»), і за допомогою образів російських воєначальників (цим займався Сталін під час Другої світової, зокрема «реабілітувавши» в радянській історії Олександра Суворова та Михайла Кутузова, а Путін своєю чергою додає в цей «пантеон» Георгія Жукова та міфічних «панфіловців»), і через постійне паразитування на естетиці СРСР 1930-40-х (зокрема повернення елементів радянського однострою у військову форму, дизайн інших елементів військового побуту).
Ігор Кромф