Сторіччя Євгена Грицяка

9 серпня виповнюється 100 років від дня народження Євгена Грицяка – борця за незалежність України, політв’язня радянських таборів, цілителя, громадського діяча.

Євген Грицяк народився 9 серпня 1926 року у с. Стецева Снятинського району на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобув у сільській школі, згодом навчався у торгівельній школі в Снятині. 

За покликом товариша Осипа Зінкевича Євген вступив до юнацької сітки Організації Українських Націоналістів, яка діяла при школі. Завданням юних підпільників було слідкувати за переміщенням нацистських військ, поширювати листівки із закликом боротися за Українську самостійну державу. Згодом юнацтво вивчало військову справу, брало участь у діяльності молодіжних організацій Спілка української молоді та Пласт. 

У липні 1944 року нова окупаційна влада – радянська – мобілізувала 18-літнього Євгена до лав Червоної армії. Хлопця зарахували у штрафну роту, адже він був із Західної України, а людям звідти не довіряли. У ту саму роту, щоб бути поруч із сином, записався і його батько. Вони воювали у 265-й штрафній роті 140-ї стрілецької дивізії на 4-му Українському фронті. На кордоні Польщі з Чехословаччиною Євген отримав перше поранення і потрапив у шпиталь. Там під час лікування довідався, що батько загинув.

З березня 1945 року Євген Грицяк служив у 31-й автороті 295-го стрілецького полку 183-ї Харківської стрілецької дивізії. За те, що Грицяк при відбитті контратаки противника біля с. Вишковіце в Польщі 1 травня 1945 року знищив двох ворожих солдатів, 12 червня 1945 року його нагородили медаллю “За відвагу”. За два місяці здобув медаль “За перемогу над Німеччиною”.

“Моє нещастя було в тому, що 4-й Український фронт перетворився на Прикарпатський військовий округ, – згадував Євген Грицяк. – І тут я потрапив служити в Коломию, під боком. Контакти із населенням, з місцевими. Навіть мав зустріч з членом УПА – моїм двоюрідним братом. Мав контакти через людей. Надавав допомогу – медичну. Хотіли патронами, але то неможливо було. На обліку було строго. А також бинти, ліки передавав – усе, що потрібно було. І це викрилось”. За це радянська влада засудила 23-річного Євгена на смертну кару, яку невдовзі замінили на 25 років неволі. 

Із тюрми Є. Грицяка відправили у 8-му зону “Песчлагу” в Казахстані, де в’язні будували місто Караганда. Працював на будівництві карагандинського пивзаводу. Серед ув’язнених було багато українських і балтійських націоналістів. У 1952 році разом з іншими політв’язнями сидів у Бараку посиленого режиму за спробу підняти бунт в таборі. За це Євгена Грицяка перевели відбувати покарання у норильський табір особливого режиму Горлаг. Там він разом з іншими невільниками працював у дві 12-годинні зміни без вихідних. Дві години тривала дорога від табору до будівництва, відпочинку мали не більше п’яти годин. Нелюдські умови життя породжували прагнення до нової боротьби.

Саме Євген Грицяк був тим першим, хто підняв повстання у 4-й зоні Горлагу, що дало початок норильському повстанню політичних в’язнів – найбільшому в історії ГУЛАГу, яке тривало 62 дні. Розпочавши боротьбу першим, Євген Грицяк як керівник зумів переконати повстанців вчасно змінити радикальні методи боротьби і вийти за зону. Згодом стало відомо, що за дві з половиною години їх планували розстрілювати. “Пишаюся тим, що врятував людей”, – розповів пізніше Є.Грицяк. В інших зонах влада жорстоко придушила опір майже 20 тисяч політв’язнів.

 “Усе це зруйнувало машину терору і значно послабило тоталітарний режим. Люди побачили, що з цією владою можна і треба боротися. Далі були шістдесятники, Гельсінська група, перебудова і так далі – до кінця, коли Радянський Союз розвалився”, – зауважив Євген Грицяк.

Після повстання Грицяк три роки сидів по тюрмах: в таборах Озерлаг, Іркутській тюрмі, таборі у Мінлагу в Інті, Володимирській тюрмі. У 1956 році за постановою комісії Президії Верховної Ради СРСР Євгена Грицяка звільнили. Найщасливішим моментом була зустріч вдома з мамою. А далі – нові поневіряння. Приписку домашню анулювали, а без неї на постійну роботу неможливо влаштуватися. Перебивався випадковими підробітками вантажником, столяром. За відмову співпрацювати з КДБ і видати інших учасників Норильського повстання 28 січня 1959 року його знову заарештували. Грицяка обвинуватили в антирадянській діяльності, ухиленні від роботи, створенні у Вінницькій області підпільної ОУН. За клопотанням керівника КДБ і генпрокурора Президія Верховної Ради СРСР переглянула його справу та лишила у силі вирок, винесений у 1949 році – 25 років ув’язнення в таборах. Після відмови про співпрацю Грицяка тримали 5 місяців у камері-одиночці, де щось підсипали у їжу, і він слабшав із кожним днем. І коли Євгена Грицяка перевезли у табір у Іркутській області, боліло все тіло, не було жодного органу здорового. Важко було навіть 30 метрів пройти від бараку до їдальні. В’язень Василь Кархут – колишній лікар митрополита Андрея Шептицького, автор книжки «Ліки навколо нас», оглянувши Євгена, сказав йому відверто, що медицина вже безсила, і треба готуватися до найгіршого... 

Почувши таку пряму недвозначну відповідь, Євген Грицяк зібрався з силами і почав робити вправи з йоги. Він бачив, як член ОУН і УПА політв’язень Веніамін Дужинський, займаючись йогою, стояв на голові, й зацікавився дихальними вправами йогів, які вони вивчали з купленої брошури. Заняття з йоги дали силу вижити і поправили здоров’я 33-річного Грицяка. Через три місяці він уже зміг працювати на пилорамі. 

Практикуючи йогу, Є.Грицяк зайнявся і теоретичною роботою. У таборі закінчував середню школу і перекладав українську з англійської “Автобіографію Парамаганси Йогананди”, засновника йоги, пересипану цитатами санскритом. Оригінал переписав собі у кілька зошитів. У той час книжка Йогананди була вже перекладена дванадцятьма мовами. Євген Грицяк переклав усю книгу: половину в таборі, іншу – після звільнення. У 1992 році її під назвою «Повна ілюстрована книга йоги» видало столичне видавництво “Здоров’я”, а згодом росіяни перевидали в себе – перекладаючи з української Грицяка, замість перекладу з англомовного оригіналу. Наприкінці 1990 року Євген Грицяк побував у Сполучених Штатах у мавзолеї, де поховано великого йога Парамаганса Йогананда. 

Заняття йогою захопило Євгена Грицяка ще одним вченням – сатьяграхою: тактикою ненасильницької боротьби за незалежність у двох формах: неспівробітництва та громадянської непокори. Він вважав, що боротьба мирна, безкровна – це дуже складна справа. Але вона потужніша, ніж війна зі зброєю. Що з тієї людської енергії, яка все тільки ламає, знищує, трощить, ніколи нічого доброго не виходить. 

“Але важливо відділяти ненасилля від полови, – наголошував Євген Грицяк. – Уявіть собі ситуацію. До вас у дім увірвалися бандити. Вони можуть поглумитися над вами, вашою сім’єю, над дітьми. Ви ж не сидітимете, заклавши руки. Інакше це буде не принцип ненасильства, а втеча від боротьби. Спершу доведи, що ти можеш воювати, а тоді відмовляйся від насильства. Йому можна протиставити свою позицію, рішучість, силу духу і силу волі”. 

Завдяки листам на адресу Військової колегії Верховного Суду СРСР, у яких Євген Грицяк відкинув усі звинувачення, 6 жовтня 1964 року його звільнили через необґрунтованість звинувачення.

Через рік він женився на вчительці української мови та літератури із сусіднього села Марії Рожко. Ще за рік у них народилася донька Марта. Щоб прогодувати сім’ю, Євген Грицяк працював пічником, будівельником, садівником, трубочистом, фотографом. А ще малював ночами ікони. Українська греко-католицька церква була заборонена, діяла у підпіллі. Ікони не було де купити. Люди потай від влади приносили йому матеріали, а він уночі малював для них образи. 

Радянська влада продовжувала псувати йому життя – організувала травлю в газетах, дошкуляла дружині й доньці. У 1977 році Євген Грицяк їздив у Москву, де зустрівся з кореспондентом газети “Чикаго Трибун” і дав інтерв’ю про Норильське повстання 1953 року й про те, як його переслідує радянська влада. 

У 1980 році у США вийшла перша книжка Євгена Грицяка “Норильське повстання. Короткий запис спогадів”. У КДБ вимагали, щоб Грицяк назвав канал передавання рукопису на Захід, вимагали відректися від книжки і заборонити її поширення, здати їм копію рукопису. Нічого не отримавши, пригрозили новим арештом і дали зрозуміти, що він буде останнім.

У відповідь на цю погрозу Євген Грицяк 10 жовтня 1981 року написав листа Голові Президії Верховної Ради СРСР Леоніду Брежнєву під назвою «Відкритий лист з приводу нашої рівноправності». Вони разом воювали, але Грицяк був бійцем у 265 штрафній роті, а Брежнєв – очолював Політуправління 4 Українського фронту. У листі він розповів про свою долю політичного в’язня і зазначив, що народився не в Радянському Союзі, а його громадянство отримав мимоволі, і на звернення з проханням виїхати з СРСР двічі отримав відмову. Зміст листа неодноразово передавало радіо “Свобода”. Після цього КДБ Євгена Грицяка не чіпав. 

У 1990 році Є.Грицяку раптом дозволили виїхати у США, натякнувши, що краще і не повертатися. Євген Грицяк по всій Америці виступав із лекціями про Норильське повстання. І повернувся додому – він вірив у здобуття Україною незалежності.

Євген Грицяк рятував людей від хвороб як цілитель. Про це залишилося чимало свідчень. У часи незалежності України у школі села Устя відкрили музей Євгена Грицяка. Його створили за ідеєю і стараннями вчительки хімії Оксани Мамчур. Діти більше дізнаються про Норильське повстання, про Грицяка як про письменника, художника, народного цілителя. Зараз у цій школі працює його онук – Тарас Грицяк.

У 1993 році Євген Грицяк їздив у Норильськ на запрошення мерії з нагоди 40-річчя міста. Він взяв участь у відкритті музею, присвяченому історії “Горлагу” і Норильському повстанню. Сьогодні цього музею вже немає. Також їздив на зустрічі-конференції про боротьбу політв’язнів в Україні та Москві.

Євген Грицяк став головним героєм документального фільму кінорежисера Михайла Ткачука “Загадка Норильського повстання”. У 2008 році фільм отримав Національну Шевченківську премію.

У 2009 році Є.Грицяк отримав із рук Президента України Віктора Ющенка орден “За мужність” І ступеня. За поданням Українського інституту національної пам’яті Євгена Грицяка нагородили ювілейною медаллю “25 років незалежності України”. Був удостоєний й інших нагород. 

У часи Помаранчевої революції та Революції Гідності Євген Грицяк вболівав за її учасників. Часто у газеті “День” у багатьох інтерв’ю та коментарях давав мудрі поради і повчання. “Я вірю, що Майдан призведе до позитивних зрушень. Більше того – знаю, що він уже змінив країну. Такі зусилля енергії цілої нації, повірте, безслідно не зникають”.

До останніх днів свого життя Євген Грицяк спілкувався з журналістами та істориками, розповідаючи їм про те, що йому довелося пережити, про боротьбу українців проти радянської тоталітарної системи. Він відійшов у вічність 14 травня 2017 року. “Євген Грицяк – один із безстрашних лідерів політичних в’язнів, що повстали проти режиму ГУЛАГу. З глибоким сумом сприймаємо цю звістку, але і з глибокою вдячністю збережемо його приклад як незламність духу та волю до боротьби за свободу у найгірших обставинах”, – сказав у своєму виступі в Києві п’ятий президент України Петро Порошенко.

Авторка: Леся Бондарук

Фото надані авторкою