Пам’яті старшого сержанта Андрія Коваленка (позивний «Антрацит»)

Головне життєве покликання знайшов у війську.

Побратими вважали Андрія Коваленка на позивний «Антрацит» фартовим, адже всі бойові виходи за його участі, аж до останнього, завершувалися успішно. 

«Не стало Андрія — більше не буде такого фарту», - почали казати вони після його загибелі під час контрнаступальної операції на півночі Харківщини у травні 2022 року.

Командира бойової машини та відділення 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR старшого сержанта Андрія Коваленка пам’ятають як професійного військовослужбовця і твердого патріота.

Андрій народився 29 вересня 1980 року в селі Вирішальне Полтавської області. У місцевій школі він закінчив дев’ять класів, після чого навчався у Миргородському середньому професійно-технічне училищі, де здобув фах водія-тракториста.

Після строкової служби у 1999-2001 роках працював робітником у ТОВ «Райз-Схід», а згодом — на будівництвах у Києві. За спогадами друзів, чоловік працював старанно і любив свою справу, однак головне життєве покликання зрештою знайшов у війську.

Після початку російської агресії проти України Андрія призвали за частковою мобілізацією і від 20 березня 2015 року до 14 квітня 2016 року він захищав Україну на сході, брав участь в обороні Мар’їнки.

Подальше повернення до цивільного життя було недовгим: вже у жовтні 2016 року він підписав контракт зі Збройними Силами України.

«Йому сподобалося. Він став військовим, продовжив цей шлях і мав намір далі служити», - розповіла АрміяInform сестра захисника Юлія.

Від вересня 2017 року Андрій служив у підрозділі OPFOR у навчальному центрі в Старичах, отримав звання старшого сержанта, був командиром бойової машини та командиром відділення.

Згодом, під час перепідготовки при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, досвідчений військовослужбовець навчав молодих солдатів бойової майстерності.

За час служби Андрій отримав багато нагород. Серед них — відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», а також відзнаки за участь у міжнародних військових навчаннях.

Напередодні широкомасштабного вторгнення Андрій також проходив навчальний курс, який мав допомогти йому отримати наступне військове звання, однак завершенню навчання завадила велика війна. Зокрема, 214-й окремий спеціальний батальйон OPFOR неодноразово проходив підготовку на навчальній базі в Німеччині. Андрій також навчався на Яворівському полігоні.

Особливість OPFOR полягала в тому, що його військові під час навчань діяли як умовний противник, допомагаючи іншим підрозділам відпрацьовувати поведінку в реальному бою.

Початок російського вторгнення застав Андрія та його побратимів на полігоні й уже на другий день підрозділ відправили обороняти Київ і область.

Тоді батальйон OPFOR захищав рубежі поблизу Бучі, Ірпеня та Гостомеля. Сестра Андрія пригадує, що навіть упізнала його в одному з телевізійних сюжетів про події на Київщині. Однак він лише на мить з’явився у кадрі разом із побратимами і нічого не говорив на камеру.

Після визволення Київської та Чернігівської областей родина сподівалася, що Андрія хоча б на кілька днів відпустять додому, однак під загрозою лишався Харків, тож батальйон OPFOR перекинули на Харківщину.

Наприкінці квітня 2022 року батальйон долучився до боїв у Харківській області. Андрій воював у районах сіл Черкаські і Руські Тишки Циркунівської громади та Веселе і Мале Веселе Липецької громади на північ від обласного центру неподалік державного кордону.

Востаннє він зателефонував мамі 18 травня 2022 року. «Він сказав: "Усе добре, не хвилюйся". Але саме тоді вони з хлопцями вже готувалися виходити на бойове завдання», - пригадує Юлія.

Того дня поблизу Малого Веселого відбулося два бої. Під час першого українські військові відбили атаку, зайняли позицію та захопили російську техніку і зброю. Збереглося відео зі здобутими ними трофеями.

Після цього відділення мало продовжити рух і перевірити розвідувальні дані в районі місцевого насіннєвого заводу. Побратими сумнівалися, чи варто просуватися далі, однак Андрій як командир прийняв рішення виконувати наказ.

За свідченнями його побратимів Павла й Андрія, які навела Лохвицька районна газета «Зоря», другий бій тривав понад п’ять годин, бо біля насіннєвого заводу на українських військових уже чекали значні сили противника. Росіяни застосували артилерію та авіацію, завдаючи ударів по території підприємства.

Частину українських воїнів урятували окопи, які перед цим облаштували російські військові. Однак Андрій дістав смертельне уламкове поранення.

Наступного дня сестрі зателефонував побратим Андрія, з яким вони заздалегідь обмінялися контактами рідних на випадок, якщо з кимось із них щось трапиться. А вже 20 травня Юлія поїхала до шпиталю, куди доправили поранених і контужених учасників того бою.

«Я розпитувала хлопців, чи можна було забрати тіла загиблих. Вони сказали, що це було просто нереально. Ледь вдалося під обстрілами вивезти поранених», - цитувала Юлію газета «Зоря».

Через неможливість евакуювати тіло Андрія офіційно визнали зниклим безвісти. Після бою військові обстежили місцевість за допомогою дрона і встановили точну геолокацію місця його загибелі, але тривалий час потрапити туди було неможливо.

Лише після повного визволення сіл Липецької громади у вересні 2022 року під час Слобожанської наступальної операції сестрі за допомоги українських пошуковиків, працівників Національної поліції України та представників місцевої влади вдалося знайти місце поховання загиблого бійця та підтвердити особу Андрія Коваленка.

Хрест на місці поховання Андрія Коваленка після ексгумації

Зрештою після підтвердження особи загиблого завдяки ДНК-експертизі 5 травня 2023 року полеглого захисника поховали у рідному селі Вирішальне на Полтавщині.

8 грудня 2023 року Указом Президента України №818/2023 старшого сержанта Андрія Коваленка посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня — за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, та самовіддане виконання військового обов’язку.

Пам’ять про захисника зберігають у його рідній громаді. У Вирішальному вулицю Комарова, на якій жила родина Коваленків, перейменували на вулицю Андрія Коваленка.

1 жовтня 2024 року в центрі Сенчі відкрили Алею пам’яті полеглих воїнів громади. Серед 18 захисників, чиї портрети розмістили на меморіальних стендах, є також Андрій Коваленко з Вирішального.

Антон Печерський

Фото надала сестра Юлія

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform