Пам’яті морського піхотинця, митця Сергія Тєтєріна (позивний «Музикант»)
Мріяв про створення музею мініатюр.
Сергій Тєтєрін був митцем, якому довелося взяти до рук зброю, щоб захищати Україну після повномасштабного вторгнення РФ: музикант, скульптор-мініатюрист став морським піхотинцем.
Сергій народився у Жмеринці на Вінниччині. Рідні пригадують, що він був допитливою дитиною, дуже любив музику.
«Це й визначило його подальший професійний шлях. Отримавши шкільний атестат, Сергій вступив до Вінницького музичного училища культури та мистецтв імені Миколи Леонтовича, де опанував гру на трубі. Свого часу працював в оркестрах міського Палацу мистецтв, Центру військово-музичного мистецтва Повітряних Сил ЗСУ та ансамблю «Подоляни», беручи активну участь у культурному житті Вінниці», - розповіли у Вінницький міській раді.
Окрім того, Сергія знали як відомого скульптора-мініатюриста, який успадкував хист від свого дідуся, всесвітньо відомого майстра Михайла Маслюка. Він жалкував, що не зацікавився цією справою за його життя, коли дідусь міг передати свій досвід і секрети з рук у руки.
«Коли гостювали в діда зі старшим братом, чомусь не виникало бажання попросити показати, як він працює. Знали, що про нього пишуть в газетах, розповідають по радіо, знімають на телебаченні. Тільки й того», - розповідав він журналістам.
І лише коли дідуся не стало, Сергій побачив примірник відомого видання з великою статтею про нього. На полях Михайло Малюк залишив адресований своїм нащадкам напис: «Моїм майбутнім винахідникам Павлу і Сергію». Це був свого роду творчий заповіт, який тоді ще зовсім юний Сергій сприйняв як заклик до дії. Він продовжив дідусеву справу і першу свою мініатюру створив ще у 17 років. На жаль, уже через чотири роки після смерті дідуся. Ця робота й донині прикрашає музей його рідного училища.
Загалом колекція робіт Сергія Тєтєріна налічує понад 50 рідкісних експонатів. Серед них - мініатюрний напис «Слава Україні» на людській волосині, класична підкована блоха, а також караван верблюдів. Серед його робіт, виконаних під мікроскопом, - неймовірно деталізовані золота риба-меч, а також золоте яйце, вставлене у макову зернинку, розрізану навпіл.
Роботи Сергія експонувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США та Португалії. Частину його мініатюр можуть побачити відвідувачі міського історичного музею у Жмеринці. Найбільшою ж мрією майстра було створення музею мініатюр його дідуся Михайла Малюка у Вінниці. Аби популяризувати це мистецтво, він навіть виходив у середмістя з мікроскопом і спілкувався з городянами. Намагався достукатися і до влади, щоб під експозицію виділили приміщення в одному з наявних у місті музеїв. На жаль, він не встиг реалізувати свої задуми.
Сергію було 43 роки, коли влітку 2025-го він став до лав захисників. Служив у складі 503-го окремого батальйону 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного. Замість мікроскопа та музичного інструмента, йому довелося взяти до рук гранатомет. За позивний обрав собі таки «Музиканта».
На долю Сергія та його побратимів випали найзапекліші зіткнення з ворогом на Покровському напрямку. Бригада на своїй ділянці фронту воювала в умовах тотальної переваги росіян в артилерії та авіації, під КАБами та постійними атаками штурмових груп. В одному з таких боїв Сергій Тєтєрін загинув. Це сталося 16 жовтня 2025 року поблизу Мирнограда на Донеччині.
Рідні Сергія все ж чекали на його повернення майже рік: мама, брат, дві донечки і дружина. На жаль, дива не сталося.
Вінниця попрощалася із захисником 19 жовтня 2026 року.
«Сергій був із тих людей, які ніколи не схиблять у важку хвилину й не пройдуть повз чужу біду. Його не потрібно було просити: Сергій умів створити навколо нас - для нашої родини, своєї мами та брата - атмосферу неймовірного тепла, радості та затишку. Для донечок він тепер янгол-охоронець на небесах. А в пам’яті друзів, колег і всіх, кому пощастило зустріти його в житті, він назавжди залишиться людиною з великим серцем, доброю душею та талановитим майстром своєї справи», - поділилася спогадами дружина Олександра.
Вічна пам’ять Герою!
Антоніна Мніх
Фото: 20 хвилин, з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform