Нам пора для України жить! - Іван Франко
27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Якович Франко – видатний український письменник, поет, драматург, публіцист, видавець, філософ, соціолог, політолог, історик, економіст, громадський і політичний діяч.
Знакова постать української та світової культури. Справжній титан праці, який жив і творив в ім’я свого бездержавного – тоді – народу. Щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі», «у народів вільних колі».
У батьківській кузні пройшов народну школу, від матері успадкував душевність і теплоту, любов до народної пісні. Самотужки здобував освіту, бо в 9 років втратив батька, в 16 – матір. Уже в гімназії виділявся феноменальною пам’яттю.
У 1875-му став студентом філософського факультету Львівського університету. В університетські роки відбулося політичне і громадянське самовизначення Франка. Долучався до організації студентських гуртків, співпрацював із часописами, зокрема, «Друг», де від 1874 року почав друкувати вірші, оповідання, переклади. Навчання було перерване арештом у 1877 році за обвинуваченням у приналежності до таємної соціалістичної організації.
Іван Франко, п.акрил, 2012. Автор: Володимир Слєпченко, серія портретів "Обрані часом"
Друкована спадщина налічує 50 томів. І це лише третина написаного. Його доробок українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками, кілька тисяч творів.
У ліричному доробку Франка – вірші особистого (збірки «З вершин і низин» (1887), «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900) та суспільно-політичного звучання («Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора, не пора...» (1880). Однак з найбільшою силою поетичний талант розкрився у великих поемах, таких як «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) та інших. Вершиною поетичної творчості стала поема «Мойсей» (1905), де за допомогою біблійного сюжету алегорично зображено піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.
У 1915 році було розпочато процес висунення Франка на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Проте до участі в конкурсі не дожив.
Письменницьку діяльність поєднував із науковою. Українські та зарубіжні часописи рясніли численними статтями, оглядами, нарисами з фольклористики, етнології, історії, філософії, літературної критики, соціології, економіки. У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію з філософії.
Вагомою була громадсько-політична діяльність Івана Франка. Студентом захоплювався ідеями соціалізму. Уявляв соціалістичне суспільство як самоврядну демократію – співдружність людей праці, засновану на господарській рівності, повній громадянській і політичній свободі, несумісній із державою. Однак не відкидав парламентаризм (представницьку демократію). Головною опорою такого суспільства мали стати загальнолюдські, а не класові цінності.
З часом через світоглядний перелом змінив погляди на вчення Карла Маркса. Вважав їх хибними, трактував як «формальну релігію, основану на догмах ненависти та класової боротьби». Втім статті із критичним ставленням до антигуманних ідей «Комуністичного маніфесту» Маркса й Енгельса за радянських часів приховувалися.
Довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим. Переписка із авторитетним, але неблагонадійним для австрійської влади київським професором стали причиною першого арешту.
У 1894 році розпочалося знайомство і співробітництво із Михайлом Грушевським у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка, яке завдяки цим діячам перетворилося на першу українську академію наук.
Співзасновник Русько-української радикальної партії (1890), її перший голова (до 1898-го) та ідеолог. Партійна програма-мінімум ставила за мету створення Галицької автономної області, програма-максимум – соборну Україну, яка б об’єднала всіх українців. Пізніше долучився до заснування Національно-демократичної партії (1899). Співпрацював з нею до 1904-го, після чого полишив активне політичне життя.
В останні роки багато хворів. Однак, відчуваючи обмеженість відведеного долею часу, працював ще інтенсивніше.
«Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, – писав про нього Михайло Коцюбинський. – В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».
Ще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея».
Він лише рік не дожив до Української революції 1917–1921 років, у ході якої 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки.
15 фактів про Івана Франка, які варто знати
1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5–6 книжок.
2. Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.
3. У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
4. У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.
5. Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).
6. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його «академією в одній особі».
7. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних. Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом «Історії України–Руси».
8. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.
9. Закликав населення Галичини називати себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.
10. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».
11. Радянський режим називав його атеїстом. А він залишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андреєм Шептицьким.
12. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
13. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.
14. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.
15. Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин.
В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.
Цитати із творів Івана Франка,
що можуть бути використані при створенні соціальної реклами:
«Нам пора для України жить!»
«Лупайте сю скалу!»
«Треба твердо в бою нам стояти...»
«Так, се Україна, свобідна, нова!»
«Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам – в серце кривди влучать...»
«Ми дальший крок підем робити сміло...»
«Сійте в головах думи вольнії...»
«Лиш розум і труд у пригоді стає»
«Хто правду лама, з тим ти сміло борись»