Донбас, який бореться: в Музеї Майдану презентували нове видання УІНП «Без ротації»

20.12.2023 Донбас, який бореться: в Музеї Майдану презентували нове видання УІНП «Без ротації»

19 грудня в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану відбулася презентація нової книги Наталка Позняк-Хоменко «Без ротації», присвячена вихідцям із Донбасу, які з 2014 року зі зброєю в руках захищають свою землю він російської навали. Книга стала продовженням серії спеціалізованих видань УІНП, присвячених російсько-українській війні.

До книги увійшла 21 історія людей, які народилися і жили на Донеччині чи Луганщині, були очевидцями розгортання так званої «русскої весни» і участі росіян у всіх цих подіях. Частина з них була учасниками Революції Гідності, для декого усвідомлення необхідності боротьби прийшло трішки пізніше. Але всіх їх об’єднує одне: у вирішальний момент, коли постало питання самоідентифікації і вибору, всі вони зробили вибір на користь України, за справедливість проти брехні.

«Ідея такої книги з’явилася у нашої колеги Зої Заблоцької, яка з 2016 року регулярно бувала в зоні бойових дій із волонтерськими поїздками і спілкувалася з різними людьми. І поштовхом для появи цієї книжки стала загибель у 2020 році командира батальйону «Луганськ-1» Сергія Губанова. Саме тоді ми звернули увагу на те, що в батальйоні воюють практично усі уродженці тих місць. І це руйнувало стереотип, який існував у масовій свідомості, про те, що «всі жителі Донбасу – зрадники, сепаратисти і хочуть приєднатися до росії», - розповіла авторка книги Наталка Позняк-Хоменко.

Наталка Позняк-Хоменко презентує книжку

Книга «Без ротації» руйнує і багато інших стереотипів, які в 2014 році намагалася створити російська пропаганда. Зокрема, про те, що на Донеччині та Луганщині споконвік спілкувалися виключно російською, що ці землі завжди належали росії, а головне – що війну там у 2014 році почали місцеві жителі, які мріяли жити в росії. Про це розповідали і інші учасники презентації, герої книги: офіцер управління зв’язків з громадськістю ЗСУ Олена Мокренчук, боєць полку «Азов» Олександр Кісілішин та боєць полку патрульної служби поліції особливого призначення «Київ» Сергій Малиш.

«Наша війна з росією почалася ще 20 лютого 2014 року із розстрілів на Майдані. Це було частиною спецоперації кремля із захоплення України. Недарма саме цю дату путін помістив на медаль з нагоди «возвращения Крима». Спецоперації, прорахованої до найменших дрібниць. У 2014 році я як журналіст багато їздила і Кримом, і Донбасом, ми вели стріми. І скрізь я бачила на мітингах одних і тих самих людей, які підбурювали натовп і вигукували антиукраїнські гасла. І коли у квітні 2014 року я потрапила в Донецьк разом з російськими опозиційними депутатами, вони, подивившись на тих, хто поліз на сцену, і тих, хто був унизу, мені прямо сказали: «Це не місцеві бузять. Ми бачимо тут тих, хто «вінтів» нас у Пітері чи Москві. Це спецоперація ГРУ. Місцеві тут ні до чого». Все, що відбувалося в Україні в 2014 році, робилося під кураторством російських спецслужб, а часто – і за безпосередньої участі росіян. У мене достатньо задокументованих підтверджень моїм словам», - розповіла Олена Мокренчук.

Олена Мокренчук

Водночас ця книга дає можливість подивитися на Донбас очима тих, хто змалку знав ці краї, цих людей, з усіма їхніми перевагами і недоліками. І хто цю свою любов і прагнення свободи та справедливості десятий рік утверджує зі зброєю в руках. Тих, чия війна закінчиться тоді, коли «останній ворожий солдат перетне наш кордон».

«Взагалі, це міф, що люди з Донбасу не воюють за свою землю. За ці десять років я бачив багатьох своїх земляків, які взяли до рук зброю, щоб дати відсіч ворогу. Коли ми в травні 2022 року обороняли Маріуполь, там більшість були місцеві жителі. Я вже не кажу про місцеву тероборону, людей без жодного бойового досвіду, які кинулися зупиняти ворога і демонстрували неабиякий героїзм. І частина маріупольців була з нами на «Азовсталі», і досі перебуває в російському полоні – про це теж треба постійно нагадувати», - зазначив Олександр Кісілішин. До речі, одразу після презентації він відбув до місця дислокації, щоб продовжити свою війну.

Робота над книгою тривала більше двох років.

«Це був один з найдраматичніших наших проектів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я перші пів року стежила за героями книги в соцмережах, і коли бачила зелений вогник чи напис «відвідування – недавно», була дуже щаслива. І так, нам вдалося зв’язатися з усіма нашими героями, дописати їхню історію після 24 лютого 2022 року. Усі вони досі воюють. Для них ця війна давно стала справою честі, яку вони мають довести до кінця», - поділилася Наталка Позняк-Хоменко.