З кінця XVII століття, поряд із наполегливими спробами підпорядкувати Україну політично, Росія протягом двох століть жорстко контролювала і місцеве релігійне життя. Лише на початку XX століття, з падінням самодержавства і потужними процесами національного відродження, які охопили Україну, з’явилися реальні перспективи відродження Української автокефальної (тобто – незалежної) православної церкви.
На початку грудня 1917 року була створена Всеукраїнська православна церковна рада, і патріотичне духівництво почало рух за українізацію парафій, відстоюючи право проведення богослужінь рідною мовою.
Кульмінацією цих процесів став I Всеукраїнський православний церковний собор, який відбувся 14–30 жовтня 1921 року в Софійському соборі Києва. Участь у ньому взяли 402 делегати від священників та мирян.
Російська церква саботувала собор. А оскільки на той час усі єпископи були росіянами, було вирішено висвятити українських єпископів за традицією Александрійської церкви, яка існувала до 250 року, – рукопокладанням усіх присутніх. Саме за цим чином 23 жовтня 1921 року відбулося висвячення протоієрея Василя Липківського на митрополита Київського і всієї України Української автокефальної православної церкви. У літургії в Софійському соборі взяли участь 30 священників і 12 дияконів. Таким чином вперше у XX столітті було покладено край домінуванню Російської церкви в Україні, і розпочалася нова сторінка в історії українського православ’я.
«Не нову церкву для нашого народу ми утворюємо – ми відновлюємо ту рідну нашу церкву, за яку предки наші страждали, за яку життя своє покладали, могилами матір-Україну покривали», – наголошував тоді Василь Липківський.
На жаль, через більшовицькі репресії ця історія відновлення виявилася короткою і драматичною, але недаремною.
Нагадуємо про неї за допомогою нового ролика з циклу «Події епохи».
У ролику використані кадри з історичної хроніки. Виробництво: студія «Диваки Продакшн».
Відео можна завантажити у високій якості.
Докладніші інформаційні матеріали.