В Україні відзначається День Героїв
23 травня в Україні відзначається День Героїв. Ідея цього свята виникла у міжвоєнні роки в середовищі українських націоналістів з метою вшанування пам’яті борців, які відстоювали незалежність та вільний вибір України. Дата 23 травня була вибрана з огляду на те, що 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра. Також у травні за суперечливих обставин у Києві загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський.
Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення активно відзначали учасники визвольного руху та українці в діаспорі. Вперше офіційно воно було запроваджене постановою ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: «Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня».
Після 1991-го року традиція відзначення Дня Героїв стала відроджуватися, передусім у Західній Україні. Особливої актуальності воно набуває в наш час, адже з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка анексувала Крим та окупувала частину Донбасу. У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.
Нові часи формують і нові традиції. І День Героїв – це не лише можливість вшанувати пам’ять загиблих за волю України, але і звернути увагу на живих героїв, які повернулися з війни – на тих, хто вижив, вистояв, здобув перемогу над ворогом і над собою і продовжує розвивати Україну, показуючи приклад. А ще – розпочати дискусію над природою героїзму і тим, що за цим стоїть.
До Дня Героїв Український інститут національної пам’яті презентує серію інтернет-банерів, де на питання, що таке героїзм і що таке боротьба відповідають не лише відомі діячі минулого, але і наші сучасники, герої російсько-української війни. У проєкті взяли участь Герої України, кавалери ордена «Народний Герой України», учасники «Ігор Героїв». Співзвучними з ними стали і цитати відомих діячів минулого - ідеолога українського націоналізму Миколи Міхновського та одного з лідерів ОУН Ярослава Стецька.
Микола Міхновський - адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття, автор програмного документу Братства Тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна». Першим заявив, що «Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави». Одним з перших почав відстоювати ідею формування власних збройних сил, на початку Української революції 1917-1921 років заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку ім. Хмельницького.
Ярослав Стецько, один з лідерів ОУН, перший заступник Степана Бандери, учасник проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові, за що був ув'язнений у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення очолив Антибільшовицький блок народів, був головою Проводу ОУН (б), за його ініціативи постала Європейська Рада Свободи. Своє життєве кредо визначив так: «Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть».
Сергій Кривонос – генерал-майор Збройних сил України, один із творців Сил спеціальних операцій ЗСУ, до недавнього часу – заступник Секретаря РНБО України. Найбільшим своїм досягненням вважає факт, що в операціях, які він розробляв і якими керував, не загинув жоден боєць.
Олександр Терещенко – гранатометник 79 бригади, воював в Донецькому аеропорту. 15 жовтня 2014 року, рятуючи побратимів, відкинув ворожу гранату. В результаті поранення втратив обидві руки та пошкодив око. Після лікування заснував і очолював Миколаївську обласну організацію «Асоціація учасників та інвалідів АТО», працював заступником начальника Академії патрульної поліції з соціально-гуманітарних питань у Києві та заступником Міністра у справах ветеранів України. Народний Герой України.
Володимир Жемчугов – український партизан, учасник російсько-української війни, Герой України. У період з 28 грудня 2014 року по 24 вересня 2015 року провів 30 спеціальних операцій зі знищення військових об'єктів ворога та особового складу окупаційних військ. 29 вересня 2015 року, під час виконання чергового бойового завдання, підірвався на мінному полі біля Луганського аеропорту, внаслідок чого втратив кисті обох рук і зір. З важкими пораненнями потрапив у полон. Утримувався в шпиталі у Луганську, потім був ув'язнений в Луганському СІЗО, де піддавався допитам контррозвідувальних органів проросійських бойовиків. Зараз розробляє освітні програми для молоді про російсько-українську війну.
Яна Зінкевич у 2014 році, вісімнадцятирічною добровольцем пішла на передову, створила і очолила Медичний батальйон «Госпітальєри». За період активної фази АТО, починаючи з 2014 року, особисто витягла та врятувала більше двох сотень поранених українських солдатів з передової. Після ДТП залишилася прикутою до інвалідного візка, але повернулася до активного життя, захищає права ветеранів російсько-української війни.
Дмитро Котов у 2015 році пішов добровольцем на війну, служив у складі 25-го батальйону «Київська Русь» 54-ї ОМБр. У 2016 році в районі Світлодарської дуги він підірвався на ворожій міні, внаслідок чого залишився без обох ніг. Пройшов реабілітацію, навчився ходити на протезах і двічі брав участь у марафонах морської піхоти США. Став першим українським бійцем без ніг, який самотужки підкорив Говерлу, двічі здійснив стрибок із парашутом – один раз в тандемі, другий - самостійно. Регулярно відвідує поранених у госпіталі, власним прикладом демонструючи, що життя триває.