Цивілізаційні виміри боротьби: круглий стіл на виставці «На сторожі Святої Софії»
У вересні 2024 року у Музеї історії Києва відкрилась унікальна мультимедійна виставка «На сторожі Святої Софії». Цей науково-просвітницький проєкт створено у співпраці Музею історії міста Києва та Національного музею історії України у Другій світовій війні.
У грудні українські історики, науковці, музейні співробітники та представники УІНП зібрались на круглому столі «Віднайдення України: публічна наукова дискусія у просторі виставки “На сторожі Святої Софії”», щоб обговорити питання концепцій та сенсів закладених у цьому виставковому проєкту.
Провідний науковий співробітник Музею історії Києва та куратор виставки Віталій Нахманович зауважив, що ідея цього проєкту виникла ще у 2022 році, однак підготовчі роботи зайняли багато часу, тому виставку змогли відкрити лише 2024 року. За словами Нахмановича, однією з причин створення цієї виставки стало те, що значна частина людей, які погодились співпрацювати з Росією – це ті, хто ностальгував за радянськими часами.
«Вони піддаються пропаганді через нерозуміння справжньої суті Радянського Союзу та його спадкоємності з російською системою – як до, так і після радянського періоду», – пояснював Нахманович.
Також, на думку Нахмановича, досі існує нерозуміння суспільством того, за що йде ця війна.
«Ця війна не зводиться до дій Путіна чи боротьби за територію. Це війна за спосіб життя, за цивілізаційні цінності. Україна і Росія – це дві цивілізації, які вийшли з абсолютно різних джерел. Сучасна Україна тягнеться корінням до Київської Русі, тоді як Росія бере початок від Золотої Орди. Мені здається важливим показати ці відмінності та причини неминучості цієї війни через історичний характер Росії», – розповів Нахманович.
Своєю чергою завідувачка відділу історії України 20-х років ХХ століття Інституту історії України НАНУ Лариса Якубова зауважила, що помилково встрявати в історичну суперечку з Росією за право бути спадкоємицею Київської Русі, бо це насправді обмежує ширший історичний спадок України.
«Росія фантастично осідлала концепт цивілізації, забивши всім мізки про те, що це війна цивілізацій, і нав’язала всім думку, що це країна-цивілізація і що не уникнути фінальної битви цивілізацій. Цим вона нав’язала своє бачення цивілізації. Ми всі опинилися на гачку міфологічної машини, включаючись у реактивну суперечку з Росією про те, де і в чому вони нас дурять. Ми намагаємося перебити термін «московська русь» терміном Київської Русі, і що вона була первісна. Але ж сучасна Україна – не лише Русь, тоді наша територія складалася з кількох цивілізацій, і Київська Русь як цивілізація була одна з багатьох», – наголосила Якубова.
Також вона додала, що Росія паразитує на міфі про їхню «окрему цивілізацію», насправді не належачи до будь-якої з них, а натомість являє собою тоталітарну систему, з якої вирішила вийти Україна і за це її хочуть знищити.
Говорячи про сенсовий складник виставки, голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович зауважив, що в неї є кілька дуже влучних концептуальних рішень.
«Наприклад, експозиційний хід із демонстрацією “виповзання зла” з концтабору. Це виглядає дуже потужно: червоний закуток, із якого виривається зло, – це сильно і точно. Проте я відчув певну диспропорцію в представленні парадигм. З одного боку – місто, з іншого – широка імперська картина без прив’язки до конкретних місць. Зрозуміло, що це імпресіоністський підхід, акцент на враженнях і емоціях, а не наративі. Але, як на мене, для повнішого розкриття задуму потрібна більша площа, більше залів і чіткіша симетрія», – розповів Дробович.
Також посадовець підкреслив, що виставка дуже влучно відображає незавершеність процесу, адже наразі українці досі перебувають у вирі цієї війни.
«Зелений зал символізує перші наслідки війни, розбиті міста. Але має бути ще одна частина, яка розповість про фінал цієї боротьби – сподіваюся, нашу перемогу. Це важливо, щоб поставити крапку, закрити двері концтабору й позбутися його жахів раз і назавжди», – зауважив Дробович.
Також голова УІНП підкреслив важливий момент – акцент на колективній пам’яті.
«Виставка показує, що ми вибираємо пам’ятати, а що забути, і демонструє це через артефакти й факти. У жовтому залі відображено нашу пам’ять, те, на чому ми акцентуємо. У червоному залі ми бачимо, що вибирає пам’ятати імперська громада. Це зіставлення добре ілюструє цивілізаційні відмінності. Завершуючи, хотів би побажати вам як куратору поміркувати над подальшим розвитком проєкту. Сподіваюся, коли ми завершимо цю війну перемогою України, зможемо додати четвертий акт до цієї виставки, щоб повністю розповісти історію. І окремо дякую за годинник Судного Дня – прекрасний штрих, який символічно підкреслює зіткнення двох світів», – резюмував Дробович.
Фото: Укрінформ