1821 – народився Іван Вернадський, вчений-економіст
1821, 5 червня у Києві в родині військового лікаря народився український і російський економіст, публіцист, видавець, громадський діяч Іван Васильович Вернадський.
Іван Вернадський, 1850 р. Фото: uk.wikipedia.org
Василь Іванович Вернадський – батько Івана Вернадського – походив з козацького роду. Існувала сімейна легенда, за якою за часів Богдана Хмельницького та його війн з Польщею на бік козаків перейшов литовський шляхтич Верна, і від нього початок рід Вернацьких, які пізніше стали Вернадськими. До цього роду відносився і відомий академік Володимир Вернадський (син Івана Васильовича) та історик і правознавець Георгій Вернадський (його онук).
Дід Івана Васильовича – Іван Никифорович Вернацький, був священиком. У помісні книги Чернігівського намісництва він записався до дворянства на підставі показань свідків про те, що він вів «шляхетский образ жизни», хоча ніяких документів, які могли б підтвердити дворянське походження, у нього не було. Право на спадкове дворянство отримав уже його син Василь, який працював штаб-лікарем Київського військового госпіталю і в 1826 році дослужився до звання колезького радника. Мати Івана Васильовича числилася «малоросійською дворянкою» і була родичкою письменника Володимира Галактіоновича Короленка.
Іван Васильович став єдиним із дітей Василя та Катерини Вернадських, хто дожив до зрілого віку. З дитинства відзначався неабиякими здібностями, зокрема до математики та мов, добре вчився у Київській гімназії. У 1837 році з дозволу попечителя Київського навчального округу Єгора фон Брадке, не закінчивши повного гімназійного курсу, достроково успішно склав вступні іспити до Університету Св. Володимира і був зарахований казеннокоштним студентом I відділення філософського факультету. Університет закінчив у 1841 році з відмінними результатами.
Після закінчення університету працював учителем російської словесності (мови та літератури) спочатку у Кам’янець-Подільській гімназії, а з 1842 року – в 2-й Київській гімназії. В цей час на історико-філологічному факультеті Університету відкривають кафедру політичної економії та статистики, яка потребує досвідчених фахівців. У 1843 році Вернадський отримує запрошення на кафедру і стипендію для трирічного стажування за кордоном. Навчається у Берлінському та Гейдельберзькому університетах, слухає лекції відомих економістів у Австрії, Швейцарії, Франції, Італії та Англії. У нагоді стає досконале знання основних європейських мов: англійської, німецької, французької, італійської та всіх слов’янських мов.
Після повернення в 1847 році захистив магістерську дисертацію (а через два роки докторську), почав викладати курс політичної економії в Київському університеті. На той час вченому виповнилося тільки 28 років.
У 1850 році одружується з Марією Миколаївною Шигаєвою і переїжджає до Москви. Під впливом чоловіка Шигаєва зацікавилась політичною економією і стала першою і єдиною на той час у Росії жінкою, що вивчала проблеми політичної економії та писала на економічні теми. Він же став одним із перших в Російській імперії поборником прав жінок. На жаль, у 1860 році Марія Миколаївна помирає від важкої спадкової хвороби. А в 1874 році від цієї ж хвороби помирає і їхній єдиний син Микола.
У 1856-1868 роках перебував на державній службі чиновником з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі в чині статського радника. Очолював політико-економічного комітету при Імператорському вільному економічному товаристві. Видавав журнали «Экономист» і «Экономический указатель». Був одночасно видавцем, редактором і автором цих видань, у яких читач мав змогу ознайомитися з теоретичними статтями, перекладами зарубіжних видань, економічними оглядами тощо.
Іван Вернадський, 1872 р. Фото: uk.wikipedia.org
У квітні 1862 року одружився вдруге – з Анною Петрівною Константинович. У другому шлюбі народилося троє дітей: син Володимир і доньки Ольга та Катерина. Володимир Вернадський згодом стане видатним ученим зі світовим ім’ям, одним із організаторів і першим президентом Української Академії наук.
У 1868 році пережив інсульт, внаслідок чого втратив можливість чітко розмовляти і не міг більше займатися викладацькою та суспільною діяльністю. Переїхавши до Харкова, у 1869-1876 роках очолював Харківську контору Державного банку. Після виходу на пенсію повернувся до Петербурга, де продовжив свою видавничу діяльність, відкрив власну книгарню — «Магазин-книжник» із пільговим продажем книг для немісцевих покупців. Вирізнявся ліберальними поглядами, був прихильником обмеження самодержавної влади.
На початку 1881 року пережив другий інсульт, після якого так і не зміг одужати. Помер 8 квітня (за іншими даними – 7 квітня) 1884 року Похований в Олександро-Невській лаврі на Нікольському кладовищі.