1874 – народився письменник Марко Черемшина

1874, 13 червня (липня?) в селі Кобаки Косівського повіту в селянській родині Юрія та Ганни Семанюків народився син Іван – майбутній громадський діяч, адвокат, доктор права, а також письменник, один з учасників «покутської трійці», який увійшов в історію під літературним псевдонімом Марко Черемшина.

Досі тривають суперечки щодо дати народження Марка Черемшини. 13 червня 1874 року стоїть в його метриці і довгий час вона була єдиним джерелом інформації для біографів. Але видана була ця метрика, коли Іванові було 14 років на вимогу навчального закладу. І писалася вона зі слів рідних. Сам же Марко Черемшина у «Моїй біографії» писав: «З дєдя Юрія і нені Анни прийшов я на світ 13 липня 1874 року», а пізніше, в 1925 році в листі до редактора харківського видання його збірки «Село вигибає» теж наполягав, що «Бажана дата є правильна, я родився 13 липня 1874 р. в Кобаках».

Марко Черемшина

До шести років Івана через слабке здоров’я виховували дід і баба з боку мами, Дмитро і Настя Олексюки. З цієї ж причини його не стали схиляти до селянської праці і віддали в науку. Після закінчення сільської школи Івана віддали до Коломийської гімназії. Незважаючи на те, що навчання було польською мовою і хлопця весь час шпиняли його «мужицьким» походженням, уже за пів року він став одним із найкращих учнів.

По закінченні гімназії вступив до Віденського університету. На медичний факультет, куди мав бажання, не вистачило коштів, тому вибрав найдешевший – юридичний. Опинившись у центрі громадського і літературного життя, вступає до товариства «Січ», стає активним учасником товариств «Родина» і «Поступ».

З 1906 року працював помічником адвоката в Делятині, а в 1912 році відкрив власну адвокатську контору у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою – став заступником голови повітової «Просвіти», разом з Василем Стефаником організував у Снятині товариство «Сільський господар». В адвокатській практиці часто виступав на захист прав селян, оскільки вважав, що пани і селяни мають бути рівними перед законом.

Паралельно з адвокатською практикою займається літературою: пише рецензії, переклади з французької, німецької, чеської, болгарської, польської, словацької, угорської мов, власні новели і поезії. Крім Марка Черемшини підписувався також як Василь Заренко, Марко Легіт. Дебютував з драмою «Несамовиті», яка так і не була поставлена, хоча й отримала схвальні відгуки. Але найбільше слави йому принесли збірки новел «Карби», «Село вигибає» та «Верховина» (остання вийшла посмертно). Пізніше його разом з іншими майстрами психологічної прози Василем Стефаником та Лесем Мартовичем назвуть «Покутською трійцею».

Першу світову війну, коли Снятинщина стала полем запеклих бойових дій між австрійсько-німецькими та російськими військами, Марко Черемшина з дружиною перебув у батьків у рідному селі. У 1918-му повернувся до Снятина, де його обрали комісаром. Навесні 1919-го від імені ЗУНР очолив делегацію до Станіславова на переговори з румунами з метою уникнення кровопролиття.

Однак, переговори не склалися: румуни забрали в делегатів коней, вози, а згодом почали наступ. «Кулі дзвеніли нам попід пахи, і тоді я кинувся у придорожній рів з водою і перележав тут у студеній воді з годину, та із тої перестуди занедужав на нирки і досі з тої упертої недуги вилічитись не можу...», - писав Марко Черемшина в «Моїй біографії».

Хвороба нирок дала ускладнення на серце і спричинила раптову передчасну смерть письменника у віці 52 років. 25 квітня 1927 року, після відвідин батькової могили, він раптово упав замертво біля цвинтарної брами. Похований у Снятині.