1902 – народилася Наталя Лівицька-Холодна, поетка, представниця Празької школи.

1902, 15 червня - на затишному Писаренковому хуторі біля села Гельмязева, тепер Золотоніського району Черкащини народилася Наталя Лівицька-Холодна, відома поетка, представниця Празької школи.

Наталя Лівицька-Холодна, фото: uk.wikipedia.org

Її батько, Андрій Лівицький, був активним громадським діячем, адвокатом і мировим суддею у Лубнах та Золотоноші, після 1917 року губернським комісаром від Центральної Ради на Полтавщині. За Директорії в ­уряді Української Народної ­Республіки був міністром юстиції, керував Міністерством закордонних справ. Після вбивства Симона Петлюри в травні 1926 року Андрій Лівицький став його наступ­ником, очолював УНР в екзилі до смерті 1954-го.

 Мама, Марія Варфоломіївна Лівицька – українська письменниця, політичний діяч, активістка жіночого українського руху, молодший брат, Микола Лівицький, став журналістом, був президентом УНР у вигнанні у 1967–1989 роках.

Навчалася в гімназії в Золотоноші, але поразка Української революції 1917-1921 років змусила родину до еміграції. 1920 року Наталя Лівицька залишає Україну. Першим притулком стала Прага, потім — Подєбради, де Наталя навчалася у гімназії. Подєбради були осідком Празької школи української поезії, до якої також входили, зокрема, ­Євген Маланюк, Юрій Дараган, Олена Теліга, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олег Ольжич.

У 1923 році склала випускні іспити і вступила до Карлового університету у Празі вивчати романістику. Тут, у Празі, Наталя Лівицька зустріла свого майбутнього чоловіка, на той час уже відомого маляра, Петра Холодного-молодшого. У 1924 році закохані одружилися, а через рік у них народилася дочка Леоніда.

Наталя Лівицька-Холодна з батьками і братом Миколою. Варшава, 1920 рік. Фото: uk.wikipedia.org

У 1927 році молода сім’я переїздить до Польщі, де у Варшавському університеті Наталя Лівицька-Холодна закінчує студіювання романських мов і літератур. Варшава стала місцем її першого літературного визнання. Поетка стає одним із організаторів літературної групи «Танк», до якої ввійшли Євген ­Маланюк, Юрій Липа, ­Павло Зайцев та інші. 1933-го «Танк» пере­творився на ­видавництво «Варяг», де наступного року вийшла її перша ­книжка – «Вогонь і попіл». Друга – «Сім ­літер» – ­з'яви­лася 1937-го, а ­третя – «­Поезії, старі й нові» – аж 1986 року, в Нью-Йорку. За цю збірку авторка була удостоєна найпочеснішої в діаспорі Премії Фундації Антоновичів.

Активно друкувалася у львівському «Літературно-науковому віснику» (згодом – «Вісник»), який редагував ідеолог інтегрального націоналізму Дмитро Донцов. Вірші Лівицької-Холодної Донцову порекомендував Маланюк, а невдовзі Донцов писатиме Наталі: «Не можу собі уявити ЛНВ без Ваших віршів. Ваші вірші роблять сенсацію». Втім, 1933-го їхні шляхи розійшлися – Наталя редагувала жіночий журнал «Ми», а Донцов до цього поставився дуже ревниво.

Друга світова війна розкидала поетів Празької школи по світах, а дехто, як Олег Ольжич чи Олена Теліга, стали жертвами нацистської агресії. Із 1944 року починаються нові поневіряння по чужих краях. Спочатку німецький Оффенбах, потім _ табори для переміщених осіб у Майнукастелі та Етлінгені, в американській зоні окупації. «Моє життя – якщо поминути те, що я була заміжжю за дуже цікавою і ­талановитою ­людиною – було дуже нецікаве після війни», - відгукувалася вона пізніше про той час.

У 1950 році Наталя з чоловіком переїжджають до США, оселяються у Нью-Йорку. Тут поетеса влаштувалася на фабрику з виготовлення картонних коробок, де працювала 17 років, аж до пенсії. Крім того, викладала українську мову й літературу в школі українознавства, спів­працювала з Укра­їнською вільною академією наук.

1990-го, по смерті чоловіка, поетеса ­пере­їхала до ­дочки й онуків у Торонто в Канаду. За рік, не бажаючи їх ­обтяжувати, ­перебралася до будинку для літніх ім. Івана Франка в Міссіазі поблизу Торонто, де прожила ­понад 10 років. Ще й там писала вірші, які інколи губила на ­підлозі й покоївки підмітали їх.

Її земний шлях скінчився 26 березня 2005 року. Похована поряд із чоловіком Петром Холодним та батьками на українському православному цвинтарі Бавнд Брука (США).