1928 - народився Сергій Плачинда, письменник, громадський діяч
1928, 18 червня - на хуторі Шевченко на Кропивниччині народився Сергій Плачинда, письменник, публіцист, журналіст, дослідник давньоукраїнської міфології.
Сергій Плачинда (1928 – 2013). Фото: uk.wikipedia.or
Походив із «розкуркуленої» селянської сім’ї.
Спогади про Голодомор 1932-33 не полишали ніколи.
«Мені вже пішов 84–й рік, але й досі мене будять два вигуки, які виніс iз 1933 року, – згадує Сергій Плачинда. – Це «Лизу!» і «Винось!». Я був п’ятирічним хлопчиком, заходжу якось до сусідського ровесника Іванка, а той кричить до матері: «Лизу! Лизу!». Тоді були тарілки не полив’яні, а глиняні — пористі. І в них тривалий час залишався запах їжі, яку туди насипали, того ж, приміром, борщу. Й Іванко просив не хліба, а бодай полизати ту тарілку! А мати не давала, бо це викликало блювоту і язик кровоточив, адже був злизаним уже до ран...
Друге слово, яке до сьогодні змушує здригатися, – «Винось!». Так гукав мій дід Воловик, який на гарбі у Масляниківці звозив волами трупи померлих. І оте його «Вино–о–о–ось» — кволе таке, протяжне — досі в моїй голові. Хоча вже й виносити не було кому... Я бачив, як дід заходив у кожен двір і за ноги з останніх сил тягнув мертвих...».
Навчався на філологічному факультеті Київського державного університету. Закінчив аспірантуру при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка АН УРСР, де й працював у подальшому. Звільнений у 1960-му за «український націоналізм».
Публікації Сергія Плачинди (літературний псевдонім Сергій Кожухар) відкривали читачам Артемія Веделя, Івана Сірка, Максима Березовського, Галшку Гулевичівну, допомогли зберегти заповідний статус садиби Івана Карпенка-Карого «Хутір Надія» та порятувати знищений дім-музей Марії Заньковецької (відбудований у первісному вигляді). Першим опублікував знамениті «Щоденники» Олександра Довженка. А його збірка історичних повістей «Неопалима купина» була вилучена з бібліотек і продажу.
Працював у редакції «Літературної України», видавництві «Молодь».
У період «перебудови» одним із перших виступив на захист української мови, ініціював створення Комітету порятунку Дніпра. В 1986-му особисто їздив у Москву добиватися зняття табу з теми Голодомору.
"Батько був головою творчого об’єднання публіцистів і провів перший вечір, присвячений пам’яті жертв Голодомору, – зі спогадів доньки Галини. – Зачитав звернення до Горбачова з вимогою зняти табу з цієї теми. Підписалися всі. Наступного дня тато поїхав до ЦК КПРС. Зайшов у кабінет до однієї з помічниць генерального секретаря. Вона сказала: «Вечно вы, украинцы, жалуетесь». Переглянула документ: «Сегодня же он будет лежать у Михаила Сергеевича». Наступного ранку батькові подзвонили й розповіли, що заяву переглянув Горбачов і написав резолюцію: «Печатать все о голоде 1933-го в Украине».
Учасник Народного Руху України. Засновник Української селянської демократичної партії. Лауреат міжнародної премії імені Івана Кошелівця (2001).
Творець цілого культурного пласту української міфології. Автор «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), книг «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія». Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009), які, щоправда, доволі критично оцінюються фахівцями. Зокрема, вважав українців нащадками трипільців, а історію українського народу розпочинав від часів Мізинської стоянки на Чернігівщині (20-15 тисяч років до нашої ери). Доводив заснування Венеції та Галлії вихідцями з Галичини, тотожність української мови та санскриту, належність Ісуса Христа та апостола Андрія до праукраїнського племені етрусків тощо.
«Багато людей вважали його ідеї бредовими, – в інтерв’ю «Газеті по-українськи» розповідає донька Сергія Плачинди Галина. – Але усі вони були перевірені. В будні ходив на роботу, а вихідні проводив у Центральній науковій бібліотеці. Ходив туди, як на роботу. Приходив першим, а йшов останнім».
Відомі слова журналістки Ольги Дубовик: «Якби не було в нас Плачинди, його варто було б вигадати…».
Помер 8 вересня 2013-го в Києві. Похований у селі Кантакузівка на Черкащині, де мешкав в останні роки.