1834 – народився Олександр Лазаревський, історик, біограф Шевченка
1834, 20 червня у селі Гирявка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Шевченкове Конотопського району на Сумщині) народився Олександр Лазаревський – історик, генеалог, товариш Тараса Шевченка і один з перших його біографів.
Олександр Лазаревський, 1876 р. Фото: uk.wikipedia.org
Батьки Олександра належали до старовинних козацько-старшинських сімей. Зокрема, прадідом матері, Опанасії Олексіївни, в дівоцтві Лащинської, був Леонтій Лащинський (Лащ), сотник Красноколядинської сотні Прилуцького полку.
Втім, на початок ХІХ століття це вже була дрібна шляхта. Батько Олександра, Матвій Ілліч, дослужився до чину титулярного радника і в 1836 році добився таки, щоб Чернігівське дворянське зібрання ухвалило рішення про внесення Матвія Лазаревського з нащадками до третьої частини дворянських родовідних книг. Втім, статки багатодітної родини були обмеженими, тож, щоб зекономити на домашньому вчителі, семирічного Олександра віддали в науку до старшого брата Федора, студента Харківського університету.
Пізніше Олександр два роки навчався в Конотопській повітовій школі, а в 1850 році був прийнятий до 3 класу Другої Петербурзької гімназії, після закінчення якої продовжив навчання на історично-філологічному факультеті Петербурзького університету.
Працював в Археографічній комісії при Департаменті Міністерства народної освіти, був обраний членом губернського статистичного комітету, що на той час були єдиною інституцією по губерніях, де могла проводитись науково-дослідницька робота з вивчення історії, етнографії та статистики відповідних регіонів.
В Петербурзі близько зійшовся з Тарасом Шевченком. Був постійно при ньому в останні дні, провідував його за півдоби до кончини, пізніше супроводжував тіло його до Канева спільно з художником Григорієм Честахівським. Описав останній день життя Шевченка, зібрав перші матеріали до історії дитинства поета, що дало поштовх для написання більш грунтовних біографічних розвідок.
У 1865 році переведений на посаду губернського секретаря «по крестьянским делам Присутствия», а невдовзі - на посаду секретаря Чернігівського губернського статистичного комітету, що дало йому доступ до архівів. Уже тоді почав досліджувати генеалогію козацької старшини та української шляхти Чернігівської губернії. Працюючи в архіві Чернігівської Казеної палати, відкрив там Румянцевський Опис Малоросії (який вважався втраченим).
Одружився з Катериною Федорівною Лащинською, яка була його сусідкою по Гирявці та родичкою по матері. Через це довелось просити дозволу на шлюб у архієрея. Мали двох дітей: доньку Ганну і сина Бориса. Після смерті дружини від сухот, одружився вдруге із Ганною Шрамченко – у цьому шлюбі також було двоє дітей: син Гліб і донька Катерина.
Олександр Лазаревський з дружиною Ганною і дітьми. Фото: uk.wikipedia.org
1868 став членом Конотопського повітового земства і упродовж 34-х років, до смерті, незмінно обирався гласним сільських повітових зібрань, а у 1874-1882 — представником Конотопського земства на губернських земських виборах. За згодою родичів 1879 року передав родинний будинок на облаштування школи для безплатного навчання сільських дітей, надавав їй фінансову допомогу.
У 1880 році переїхав до Києва, де був обраний членом судової палати. Зближується з українською громадою, стає членом Історичного товариства імені Нестора-Літописця, одним із засновників журналу «Киевская Старина».
Був автором близько 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України XVII—XVIII століть. Головну увагу історик приділив дослідженню історії селянства. Увів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення у вивченні історії Лівобережної України того періоду. Започаткував українську історичну бібліографію, підготувавши «Указатель источников для изучения Малороссийского края» на 554 позиції.
Ініціював створення в 1900 році Конотопського повітового історичного музею, подарував йому низку експонатів. Власну колекцію рукописів і бібліотеку (понад 20 тисяч одиниць) передав до бібліотеки Київського університету та музею Василя Тарновського в Чернігові.
Помер у Києві 31 березня 1902 року від запалення легенів. Похований у Гирявці.