1810 - народився Василь Тарновський (старший), етнограф, меценат

1810, 26 червня – в селі Антонівка на Чернігівщині народився Василь Васильович Тарновський (старший), етнограф, історик, меценат.

Василь Тарновський. Фото: uahistory.com.

Представник давнього козацько-старшинського роду, який походив із Правобережної України і мав польське коріння. Навчався в Ніжинському ліцеї, закінчив юридичний факультет Московського університету. Деякий час викладав історію у Волинській гімназії в Житомирі. Однак після смерті батька відмовився від наукової кар’єри – взяв на себе управління родовим маєтком, піклувався за молодших братів і сестер.
Йому були близькі ідеї Кирило-Мефодіївського братства. Мав дружні стосунки з Миколою Гоголем (познайомилися ще в ліцеї), Михайлом Максимовичем, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Опанасом Марковичем. Товаришував із Тарасом Шевченком, переховував його вірші під час слідства над поетом. Згодом придбав 17 малюнків Шевченка, аби підтримати його після звільнення з заслання. Це стане початком збірки старожитностей, яка значно розшириться за сина – Василя Тарновського (молодшого) – і в якій «шевченкіана» становитиме понад тисячу експонатів.

Переконаний противник кріпацтва, брав активну участь у підготовці селянської реформи – депутат Чернігівського губернського комітету «з улаштування й поліпшення побуту поміщицьких селян» (1858-1859), член-експерт редакційних комісій при Головному комітеті з селянського питання в Петербурзі (1860).

«Будемо постійно проповідувати, що грішно і аморально під час звільнення оббирати людей, яких ми довели до злиднів, і що необхідно великодушно, по-братерськи поділитися з ними…», – писав у листі до Григорія Галагана

 Отримав ряд нагород за активну участь у проведенні селянської реформи.

Наприкінці 1853-го, після смерті бездітного дядька Григорія Степановича Тарновського, отримав у спадок його значні володіння, зокрема маєток у селі Качанівка. Став меценатом української культури. Влаштовував літературно-мистецькі вечори, заснував народні школи для селян в Качанівці, Антонівці, Парафіївці, допоміг видати «Записки про Південну Русь» і роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша.
Самого Василя Васильовича характеризували як людину скромну й безкорисливу. Як свідчив Микола Гоголь: «Він думає тільки про ту користь, яку можна принести слухачам, і по-дитячому відданий цій думці до того, що зовсім не піклується про себе, чи нагороджують його чи ні. Для нього не існує ні чинів, ні підвищень, ні честолюбства».

Помер 16 грудня 1866-го після бурхливого засідання в Чернігівському губернському земстві, похований у своєму маєтку в Качанівці. Розказують, що на запитання, чому не несуть перед труною орденів Василя Васильовича, священик вказав на сиріт, вдів та бідних чиновників, що йшли за труною: «Ось його ордени, інших йому не потрібно».

Його син Василь Тарновський (молодший) – відомий громадський і культурний діяч, засновник Музею українських старожитностей (сучасний Чернігівський державний історичний музей).