1596 – початок вирішальної битви повстанців Северина Наливайка з поляками
1596, 5-8 червня – в урочищі Солониця поблизу Лубен відбулася вирішальна битва військ ватажка козацько-селянського повстання Северина Наливайка з поляками.
Козацький табір на Солониці. Фото: history-poltava.org.ua
Колишній сотник княжого війська Костянтина Острозького Семерій (Северин) Наливайко, у 1593 році організував навколо себе самостійну козаччину – «охочих козаків», з якими здійснив кілька вдалих походів у Молдавію, а з вересня 1595 року розгорнув соціальний рух на Україні. Незабаром лави його загонів зросли до 4 тисяч осіб. Відтоді Наливайко вийшов на чільне місце серед старшин, перетворившись завдяки організаторським і воєнним здібностям на найвпливовішого керівника повстання, яке поширилося на Поділля, Волинь, Київщину й Білорусь.
Кожне його переміщення викликало у польської влади велику тривогу. Врешті наприкінці 1595 року польський уряд доручив гетьману Станіславу Жолкевському приборкати повстання. Перед спільною загрозою Наливайко об’єднав своє військо з запорожцями.
Загалом, у повстанні 1954-1956 років діяли три козацьких загони, які об’єдналися тільки на завершальному етапі боротьби. Низових козаків очолювали Григорій Лобода і Матвій Шаула.
Після кровопролитного бою під Білою Церквою повстанці відступили на Лівобережжя. Їхній відступ сповільнював обоз із сім’ями. Поляки наздогнали їх під Лубнами і в другій декаді травня 1596 року оточили в урочищі Солониця, де козацько-селянські загони побудували укріплений табір з чотирьох рядів возів, оточених навколо валом і ровом.
За підрахунками самого Станіслава Жолкевського, в таборі налічувалося близько 6 тисяч «до бою годних» козаків, а загальна кількість обложених разом із пораненими, жінками та дітьми становила 12 тисяч. Урядове військо нараховувало понад 5 тисяч осіб, не враховуючи кількатисячної обслуги. Жолкевський змушений був посилати в Київ по великі облогові гармати, їх привезли 4 червня. Того ж дня до поляків прибуло підкріплення: підляський воєвода князь Заславський, який привів триста коней і обоз із продовольством.
Тим часом обложеним не вистачало харчів та води, ніде було пасти коней. В таборі почався голод, людей косила пошесть. Скориставшись з тяжкого становища повстанців, Жолкевський вступив у таємні переговори з Григорієм Лободою, пообіцявши реєстровцям амністію. Чутки про капітуляцію викликали між реєстровими і нереєстровими козаками збройну сутичку, в якій Лободу було убито.
Протягом 5 та 6 червня поляки вели безперервний гарматний обстріл табору повстанців. Врешті, після двотижневої облоги козаки капітулювали, видавши, на вимогу противника, Наливайка та його соратників.
Умов капітуляції переможці не дотримали. Під час складання зброї 8 червня жовніри увірвалися до табору і вчинили огидну різанину. Кілька тисяч повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. За різними історичними даними, загинуло близько 5 тисяч чоловік. Лише незначній частині пощастило вирватися із оточення.
Із солоницького табору Северина Наливайка відвезли до Львова, а звідти до Варшави. Восени 1596 року дев’ятьох наливайкових спільників стратили, трьох помилували. Козацького ватажка жорстоко катували до квітня 1597 pоку, після чого його було прилюдно страчено у Варшаві.