1931 – народився Ростислав Доценко, літератор, учасник українського руху опору
1931, 19 квітня в Києві народився Ростислав Доценко, у майбутньому літератор, критик, перекладач, літературознавець, лауреат премій імені Максима Рильського та Миколи Лукаша, учасник українського руху опору, політв’язень радянських концтаборів.
Ростислав Доценко, 2011 р. Фото Веніаміна Еппеля
Його родина жила в комуналці (15 м2 на 4 особи) за кількасот метрів від колишнього Інституту шляхетних дівчат, де в ті часи НКВД регулярно влаштовував допити та розстріли «ворогів народу». Про це сусіди пошепки говорили на кухні, обговорюючи, до кого вночі приїжджав «чорний ворон».
Війну пережив у Києві. Любив читати тижневик «Літаври», які видавала Олена Теліга та її друзі. Попри тотальне зросійщення Києва, завжди розмовляв українською. Книги читав запоєм: ще до війни, як згадував Левко Лук’яненко, став книжником, «списувателем та малювателем зшитків». Усе життя займався самоосвітою, мав енциклопедичні знання з багатьох галузей.
Закінчив київську школу № 92 імені Івана Франка, що містилась в будинку Колегії Павла Галагана (нині – Національний музей літератури України). У 1950 році вступив на філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.
Але навчання було не довгим. Уже в 1953 році Ростислава Доценка звинуватили в «антирадянській пропаганді» за поширення творів «буржуазно-націоналістичних» письменників (Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та ін.) і разом з двома однокурсниками Григорієм Волощуком та Миколою Адаменком засудили до 8-ми років виправних робіт в таборах.
Ростислав Доценко з табірними товаришами Феліксом Красавіним, Давидом Мазуром та Аркадієм Суходольським. Фото: arch2.iofe.center
Для юнака це стало ще одним важливим життєвим університетом. В таборах він зблизився з діячами українського національно-визвольного руху (зокрема – з предстоятелем забороненої на той час УГКЦ Йосипом Сліпим, Петром Дужим, Святославом Караванським, Юрієм Литвином), членами ОУН, бійцями УПА, литовськими «лісовими братами», вченими, митцями.
Працював у таборі в Куйбишевській області на будівництві Волзької ГЕС. Тут Ростислав став одним із засновників підпільної «Групи революційних марксистів», яка розвивала теорію побудови «державного капіталізму» на основі праць Карла Маркса. Після викриття групи був засуджений до розстрілу, який потім змінили на додаткові 7 років ув’язнення.
Сторінка із справи «Групи революційних марксистів». Фото: arch2.iofe.center
Загалом Ростислав Доценко відсидів десять років – почалася хрущовська «відлига». Повернувшись додому, як він сам писав згодом, «з мордовських конопель несподівано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво». Познайомився з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Аллою Горською.
Відновився в університеті, який закінчив 1965 року. Працював у видавництві «Дніпро», де підготував чимало перекладних видань українською мовою, серед яких і дванадцятитомник Джека Лондона. Почав видавати і власні переклади, роботу над якими почав іще в таборах: романи Оскара Вайлда, Фенімора Купера, Вільяма Фолкнера, оповідання Марка Твена, Едгара По. Виходили десятки публікацій в періодиці: переклади та статті на літературні та теми культури. Підтримував тісні зв’язки з «крамольними» Миколою Лукашем та Григорієм Кочуром.
У 1970-х роках над Ростиславом Доценком знову нависла загроза арешту, однак цього разу Система виявилася до нього поблажливою: після відмови співпрацювати з КГБ його «лише» звільнили з роботи у видавництві та заборонили публікуватися. Лише за кілька років йому вдалося влаштуватись на роботу в сільськогосподарській бібліотеці. За час вимушеного «простою» уклав унікальні російсько-український та англо-український словники прислів’їв і збірник світової поезії про мову, де самих тільки перекладів було зібрано більше, як зі ста мов.
У 1980-х роках, коли знову з’явилася можливість публікуватися, побачили світ понад сто творів різних жанрів (романи, повісті, оповідання, новели, п’єси, вірші) у перекладах Доценка: романи Вільяма Фолкнера, Чарльза Діккенса, Маргарет Мітчел, твори Вашингтона Ірвінга, Роберта Луїса Стівенсона, Едгара По та інших.
У 1986 році Ростислава Доценка приймають до Спілки письменників України.
В часи незалежності почав збирати та досліджувати творчість українських літераторів еміґрації, таких як Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Галя Мазуренко, Леонід Лиман, Остап і Марта Тарнавські, Олекса Веретенченко й інших. У пресі почали з’являтися його критичні статті, а також нові переклади не тільки з англійської, а й із французької та польської мов, а також афоризми, що згодом були зібрані в книжку «Світлі думки проти ночі».
Написав книгу «На лезах блискавок» про поета-правозахисника Юрія Литвина.
Був одружений із Ніною Вірченко - відомою вченою - математиком.
Помер 24 жовтня 2012 року в Києві, похований на Лук’янівському кладовищі.