1895 – народився Лев Биковський, вчений
1895, 22 (10 за старим стилем) квітня у селі Вільхівці Звенигородського повіту Київської губернії у сім’ї лісничого народився майбутній бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, геополітик, історик, журналіст та мемуарист Лев Юстимович Биковський.
Лев Биковський - студент. 1914 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Батько, Юстим Петрович Биковський, був римо-католиком, походив із зубожілої польської шляхти. Мама, Анна Феодосіївна Славінська, була православною і мала українсько-ромське коріння. За її наполяганням сина охрестили в православній церкві.
Спершу Левко вчився удома, а в 9 років став учнем реальної школи у Києві. Через рік вступив до Звенигородської семирічної комерційної школи, яку закінчив зі срібною медаллю. Там він зблизився із Юрком Вовком, сином відомого антрополога Федора Вовка, пепрейнявся українською ідеєю.
Вищу освіту здобув у Петербурзькому політехнічному інституті, закінчивши металургійний факультет. У Петербурзі так само брав участь у житті місцевої української громади. Працював бібліотекарем Української студентської громади політехнічного інституту, там захопився книгознавством, що стало справою всього життя.
В часи Першої світової війни відбував військову службу десятником військово-шляхового відділу МВС на російсько-німецькому фронті та техніком-інженером на Закавказькому російсько-турецькому фронті. Перебуваючи в Трапезунді (нині місто Трабзон, Туреччина), став одним із організаторів української громади.
Після укладення Брестського миру повернувся до Києва. Обіймав посаду інспектора філій та інструктора-організатора у видавничому товаристві «Друкар», відкрив філії книгарні цього товариства у Житомирі, Ніжині, Севастополі. Наприкінці 1918 року влаштувався урядовцем у Міністерстві закордонних справ УНР, працював у Національній, а згодом Всенародній бібліотеці України при Українській Академії наук. Співпрацював з академіками Сергієм Єфремовим, Павлом Тутковським, Агатангелом Кримським та іншими вченими. Зблизився з Юрієм Меженком – першим теоретиком наукової бібліографії в Україні, що вплинуло на його подальшу професійну і життєву долю.
В часи окупації Києва денікінцями переїхав до Кам’янця-Подільського, потім повернувся до роботи у Всенародній бібліотеці при УАН, був першим редактором журналу «Хроніка», який видавала бібліотека. Але поразка Української революції змусила до еміграції до Європи.
Спочатку це була Польща. Навчався у Варшавському університеті й закінчив курси бібліотекознавства при Варшавській публічній бібліотеці. Пізніше закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (Чехословаччина), отримав диплом інженера-економіста. Працював в установах, пов’язаних з книговидавництвом, редагував та видав три збірники «Українського книгознавства». В Україні з 1930-х років (особливо після так званої «справи СВУ», по якій проходила практично вся українська політична і наукова еліта) його ім’я було заборонене, а книжки опинилися у спецфондах.
Понад 16 років працював у Варшавській міській публічній бібліотеці, був видатного польського бібліолога Фаустина Червійовського, викладав на Вищих курсах бібліотекознавства. Разом з Юрієм Липою організував Український Чорноморський інститут, а згодом сприяв створенню Суходолового та Океанічного інститутів.
У 1944 році допомагав учасникам Варшавського повстання. Втім, його на деякий час заарештували, звинувативши успівпраці з німцями і віддаванні їм польських книг. Згадали і українське походження. І хоча пізніше вченого виправдали, образа змусила його покинути Варшаву. Чотири роки жив у Німеччині в таборах для переміщених осіб, займався журналістською працею, перевидав ряд своїх книгознавчих праць, брав участь у розбудові Української вільної академії наук, в якій очолив книгознавчу комісію.
Влітку 1949 року емігрував до США. В Нью-Йорку був членом управи УВАН у США, секретарем книгознавчої секції і Чорноморської комісії (пізніше — заступником голови). 1954 року переїхав до Денвера, працював у місцевій публічній бібліотеці, був незмінним секретарем Денверської групи УВАН, відновив разом з Любомиром Винаром діяльність Українського бібліологічного інституту. Став членом-засновником Українського історичного товариства, працював у журналі «Український Історик». Також друкувався у виданнях УВАН, Інституту Дослідів Волині, УТГІ та інших, як журналіст — в українській пресі США, Канади і Європи.
Творчий доробок Биковського містить понад 530 праць з питань книгознавства, Окремі твори Биковського видані англійською, німецькою, чеською, французькою та італійською мовами.
Помер 11 січня 1992 року. Похований у Денвері.
При підготовці статті використані матеріали із сайтів Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені Василя Сухомлинського