1871 – народилася Любов Хавкіна, організаторка бібліотечної справи на теренах Російської імперії
1871, 24 квітня у Харкові в родині лікарів народилася Любов Хавкіна, в майбутньому – видатний бібліотекознавець, історикиня, педагогиня, теоретик і практик бібліотечної справи, організаторка бібліотечної справи на теренах Російської імперії.
Любов Хавкіна, початок ХХ століття. Фото: uk.wikipedia.org
Крім Любові в родині Хавкіних було іще двоє дітей. Борис Хавкін був відомим у місті лікарем, перекладачем праць визначних німецьких медиків, його дружина працювала фельдшеркою. Обоє були членами Харківського товариства грамотності і Товариства піклувальників про бідних студентів вищих навчальних закладів. Так само активними членами Харківського товариства грамотності стали і троє їхніх дітей.
Люба в 1887 році із золотою медаллю закінчила другу Харківську жіночу гімназію (а в 1893 році – музичне училище з атестатом першого ступеня за спеціальністю «Теорія музики»). 17-річною дівчиною почала працювати вчителькою Недільної школи для жінок, заснованій Христею Алчевською. Протягом трьох років викладала в цій школі, керувала позакласним читанням трьох груп, рецензувала книги, була укладачкою третього тому навчально-бібліографічного посібника «Що читати народу». За свою педагогічну діяльність у 1898 році була удостоєна срібної медалі на Олександрівській стрічці. Робота в школі була виключно громадською, тобто без будь-якої платні.
У цей же час очолювала музичний відділ газети «Харківські губернські відомості», надруковано понад 100 її нотаток та статей. Брала участь у підготовці «Народної енциклопедії наукових і прикладних знань», підготувавши ряд статей до видання. Із членами спеціальної комісії обстежувала і аналізувала діяльність сільських бібліотек Харківської губернії.
Активно долучилася і до роботи Харківського товариства грамотності, яке опікувалося установами для найбідніших верств населення. За її участі 1 грудня 1891 року тут відкрилася Перша безкоштовна читальня-бібліотека при цьому товаристві. Саме тоді вирішила пов'язати своє майбутнє з книгою, з професійною бібліотечною діяльністю.
Для підвищення освіти в 1898 році вступила на філологічний факультет Берлінського університету. Зарахували її вільною слухачкою, хоча й не без перешкод, бо в ті часи жінки допускалися в університет як великий виняток. У вільний час відвідує бібліотеки, знайомиться з бібліотечною справою.
Після повернення у 1903 році ініціює створення при Харківській громадській бібліотеці відділу бібліотекознавства з музеєм на зразок деяких західних бібліотек. Через рік на III Всеросійському з'їзді діячів з питань професійної та технічної освіти, де презентує проєкт бібліотечної освіти в Росії шляхом організації бібліотечних курсів, а згодом і постійного спеціального бібліотечного закладу.
Однак, втілити цю ідею Москва спромоглася тільки в 1912 році. Любов Хавкіну обирають членом Російського бібліографічного товариства і призначають секретарем курсів, створених наступного року при Московському міському народному університеті імені Шанявського.
Перші на території нинішньої України курси з підготовки бібліотечних кадрів розпочали роботу 17 червня 1918 року у Харкові – теж за активного сприяння Хавкіної. За дорученням і за рахунок губернського земства курси були організовані комітетом з позашкільної освіти ХТГ за сприянням харківського відділення Російського бібліотечного товариства. Головною метою курсів була підготовка бібліотекарів земських, народних і громадських бібліотек.
Також у 1914 році Любов Хавкіа їздила в США на літні курси в бібліотечну школу міста Олбані, штат Нью-Йорк, відвідувала бібліотеки в Чикаго та Каліфорнії, Гонолулу та Японії. Загалом вивчила досвід бібліотек Австралії, Англії, Бельгії, Німеччини, Голландії, Данії, Індії, Іспанії, Китаю, США, Фінляндії, Франції, Чехословаччини, Швеції, Японії та ін. країн.
У 1920 році Хавкіну призначають директором Кабінету бібліотекознавства в Москві, вона переїжджає туди остаточно. У 1924 році очолює Інститут бібліотекознавства.
У часи сталінських репресій їй пригадали численні закордонні поїздки, її діяльність критикували «за відсутність партійного підходу до справи, неправильну орієнтацію щодо зарубіжного досвіду, недостатнє знання й узагальнення досвіду роботи радянських бібліотек». Це вплинуло на стан здоров’я Любові Хавкіної і після 1928 року вона змушена була вийти на пенсію.
Займалася перекладами. Вільно володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, іспанською та польською мовами, перекладала зі шведської, норвезької, голландської, що давало можливість читати багато творів і наукових праць в оригіналі. Під час нацистсько-радянської війни працювала над «Словником бібліотечно-бібліографічних термінів», який готувала російською, англійською, німецькою і французькою мовами.
Померла 2 червня 1949 року в Москві, похована на Міусському цвинтарі.