1890 – народився Василь Тютюнник, військовий діяч, начальник Штабу Дійової Армії, пізніше її Командувач
1890, 17 липня – на хуторі Куторжу (за іншими відомостями - в селі Єльках) Хорольського повіту на Полтавщині народився Василь Тютюнник, військовий діяч, начальник Штабу Дійової Армії, пізніше її Командувач.
Василь Тютюнник, 1919 рік. Фото: io.ua
Закінчив Хорольське чотирикласне міське училище, після чого обрав кар’єру військового – вступив до Тифліського військового училища. Під час навчання був хорошим гімнастом і найкращим стрілком з револьвера і гвинтівки.
Служив у 25-му Сибірському стрілецькому полку, що розташовувався в Іркутську. Полк носивв ім'я українця генерала Кондратенка, знаменитого героя оборони Порт-Артура, який загинув напередодні здачі легендарної фортеці.
В роки Першої світової війни командував кінною розвідкою полку. На цій посаді він і пройшов всю війну, борючись з німцями в Польщі та Білорусії. В одному з боїв був контужений, дослужився до звання капітана.
Останній запис у послужному списку Василя Тютюнника відноситься до осені 1917 року: «Відбув у відрядження в Українську раду 2 армії». Він віддав українізованим частинам наказ: кинути фронт і пробиватися до Києва — на захист Центральної Ради. Прорватися лише декільком частинам, які відіграли значну роль у київських вуличних боях між більшовиками і військами Центральної Ради.
Тютюннику вдалося повернутися в Україну, зайняту німецькими військами, лише навесні 1918-го року. Йому дали чин військового старшини і високу посаду в Генеральному штабі гетьмана Павла Скоропадського. Але, будучи помічником начальника відділу Генерального штабу, він незабаром він став членом опозиційного Українського національного союзу і відіграв вагому роль у підготовці антигетьманського повстання.
Був прихильником Симона Петлюри. З листопада 1918-го став заступником начальника Генштабу–начальником оперативного відділу (у військах Директорії, що проголосила створення Української народної республіки (УНР)), брав участь у поході на Київ, що завершився поваленням гетьманської влади, взявши на свої плечі все керівництво повстанськими частинами.
Василь Тютюнник був блискучим стратегом. «Підполковник Василь Тютюнник — енергійний, гарячий, вмить охоплював найскладнішу військову ситуацію і блискавично переходив до рішення, часто парадоксального в своїй талановитості», - згадував про нього його ад’ютант, поет Євген Маланюк.
Одним із таких рішень було запросити до армії досвідчених генералів і офіцерів старої армії. Своїм помічником він узяв генерала Володимира Сінклера, за місяць до того був начальником штабу військ Скоропадського. Завдяки допомозі фахівців лютий 1919-го став переломним на тлі невдач українських військ. Наступ червоних було зупинено
Василь Тютюнник - п'ятий зліва. Кам'янець-Подільський. 31 липня 1919 року. Фото: istpravda.com.ua
Наприкінці травня 1919 року українська армія знову опинилася у скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Добровольческой Білої армії, Червоної армії і польських військ. Петлюра покликав Василя Тютюнника до себе як рятівника армії. І саме Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919 року. У її результаті вдалося відбити у Червоної армії міста Проскурів, Кам'янець-Подільський (в якому розмістилися урядові органи УНР) та ряд інших.
Після успіху Проскурівській операції Тютюнник став начальником штабу армії УНР, а через місяць — командувачем армією. У серпні 1919-го об'єднаним військам під командуванням Тютюнника вдалося відбити у більшовиків міста Вінницю і Жмеринку.
У листопаді 1919-го керував обороною Проскурова, захворівши на тиф. У критичний момент для армії, затиснутій у «трикутнику смерті», разом з генерал-хорунжим Євгеном Мешковским розробив легендарний план Першого зимового походу – партизанського рейду тилами Білої та Червоної армій. Останнє розпорядження своєму заступнику отаману Михайлу Омельяновичу-Павленку Василь Тютюнник писав у гарячці – при температурі 40 градусів.
Тяжко хворий на тиф Василь Тютюнник був доправлений у рівненський госпіталь, де помер 19 грудня від розриву серця. Похований у Рівному. В 30-х роках на могилі на кошти учнів Рівненської української приватної гімназії було встановлено пам'ятник генералу.