1884 - народилася Софія Налепинська-Бойчук, художниця
1884, 30 липня – у місті Лодзь (за іншими даними у Варшаві) народилася Софія Налепинська. Її батько був поляком, а мати француженкою. Софії судилося стати українською художницею, представницею Розстріляного відродження.
Софія Налепинська-Бойчук. Кінець ХІХ — початок ХХ століття. З архіву сестри Ганни у Варшаві.Фото: localhistory.org.ua
Профільну освіту здобувала в художній школі відомого імпресіоніста Яна Ціонглінського в Петербурзі. Тут вона вчилася разом із подругами-польками Софією Сегно та Софією Бодуен де Куртене. Згодом усі вони закохаються у Михайла Бойчука, стануть його послідовницями.
Софія Налепинська познайомиться з Бойчуком у Парижі, де вона навчатиметься в академії Рансона, а Михайло тут матиме персональні виставки. У місті закоханих молоді митці одружаться. Софія буде настільки захоплена своїм чоловіком, що вивчить українську мову, полюбить українські традиції й поїде за Бойчуком на його батьківщину.
Софія Налепинська-Бойчук, 1910-ті роки. Фото: localhistory.org.ua
Дослідник Сергій Білокінь наводить такі відомості:
«В одному з листів до київського мистецтвознавця Дмитра Горбачова Ганна Налепінська, за чоловіком Пєчарковська, розповідала: «Я маю львівський знімок. Софія в ательє, на стіні чудовий килим, який я сама добре пригадую. І на стіні бандура. На той час Софія вже зреклася, так скажемо, своєї національності, співала лише українських пісень, розмовляла українською й перебувала цілковито підо впливом і у владі Михайла. Приїздила до нас, страшенно любила родину, для мене була як рідна матір, – але всією душею була вже з Михайлом, і було відомо, що не покине ані його, ані його творчих ідей».
Свої вміння темперного живопису та фрески Софія вдосконалюватиме у майстерні монументального малярства Михайла Бойчука в УАМ у Києві. Після чого влаштується працювати в Національному музеї у Львові.
Також, з 1919 року вона викладала в Миргородській художній школі, з 1922 року очолювала ксилографічну майстерню Київського інституту пластичних мистецтв. Протягом 1925–1929 років викладала у Київському художньому інституті. Тут вона заснувала школу гравюри. Увійшла до Асоціації революційного мистецтва України.
Софія Налепинська в Національному музеї у Львові. 1911-1912 роки. Фото: www.istpravda.com.ua
Софія Налепинська-Бойчук працювала в галузі станкової та книжкової графіки. Авторка кількох живописних творів: «Фабзаєць» (1925), «Мені тринадцятий минало...», «На вакаціях», «Пацифікація Західної України» (1930). Також вона проілюструвала низку книжкових видань, зокрема «Катерина» Тараса Шевченка.
Софія Налепинська-Бойчук. Пацифікація Західеої України. 1932 рік. Фото: www.istpravda.com.ua
Софія Налепинська-Бойчук. Катерина. 1927 рік Фото: www.istpravda.com.ua
Вона була авторкою нереалізованих проектів паперових грошей періоду Української революції 1917–1921 років. Це були банкноти 25 карбованців, судового мита в 50 шагів, 3 гривні, а також ескізи паперових грошей і цінних паперів.
У 1937 році її заарештували у справі колишнього чоловіка Михайла Бойчука. На допитах вона називалася українкою, стійко витримувала усі провокації та тортури.
Протокол її допиту нквдистами від 28 жовтня, оприлюднений істориком Білоконем:
«Питання: — Вас заарештовано за участь в антисовєцькій, націонал-фашистській організації, де ви провадили шпигунську роботу на користь іноземних держав. Чи визнаєте ви себе винною у пред’явленому вам звинуваченні?
Відповідь: — У пред’явленому мені звинуваченні винною себе я не визнаю. В антисовєцькій націонал-фашистській організації я участі не брала й шпигунської роботи не провадила.
Питання: — Ви кажете неправду, слідство має відомості, що ви брали активну участь в антисовєцькій націонал-фашистській організації, якою керував ваш чоловік — Бойчук. Пропонуємо вам дати докладні зізнання про вашу участь в організації».
Протягом півроку з Софії намагалися «вибити» зізнання в участі в неіснуючій організації та звинувачення щодо Михайла Бойчука, з яким вони на той момент навіть не жили разом. Софія не сказала про нього жодного поганого слова.
Софію Налепинську-Бойчук за вироком Управління держбезпеки НКВД УССР засудили до вищої міри покарання і 11 грудня 1937-го розстріляли.