1851 - народився Іван Левинський, архітектор
1851, 6 липня у містечку Долина (нині – Івано-Франківська область) у родині директора народної школи Івана та його дружини – німкені Йозефи з Гаузерів народився син Іван, майбутній відомий архітектор, педагог і громадський діяч.
Іван Левинський
У вісім років переїжджає з родиною до Стрия, де Йозефа після смерті чоловіка знайшла місце праці. У Стрию закінчує чотири класи початкової школи. На подальше навчання змушений був заробляти самостійно – допомагав дякові співати у церкві.
Пізніше за підтримки старшого брата Іван переїжджає до Львова, де закінчує реальну школу. У 1868 році вступив на будівельний відділ Львівської технічної академії, по закінченні якої залишився займатися наукою. Це лишилося з ним на все життя – в 1901 році його запросили на посаду професора будівництва Львівської Вищої технічної школи, а в 1909 році він став професором Львівської політехніки.
Попри це, зміг успішно поєднати науку з практикою. У 1881 році відкриває власне архітектурне бюро, до якого запрошує цілу плеяду молодих талановитих зодчих. Більшість проєктів, реалізованих бюро, були плодом колективної творчості. «Можна сказати, що Львів не має молодого архітектора, який би не пройшов через архітектурне бюро професора Левинського», — стверджував у 1908 році краківський архітектор Францішек Мончинський.
Будинок Ю. Скварчинського у Львові, збудований фірмою Івана Левинського у 1906-1907 рр. Фото: psalva.info.
Сам Левинський, який творив у стилі українського модерну, привносячи у нього і так званий закопанський стиль і елементи гуцульських архітектурних традицій, залишив по собі низку споруд, які сформували історичне обличчя Львова початку ХХ століття. Це десятки будинків, які збереглися на сучасних вулицях Генерала Чупринки, Степана Бандери, Академіка Павлова, Парковій, Шота Руставелі. Серед найвідоміших – будинок страхового товариства «Дністер», бурса Руського педагогічного інституту (тепер головний корпус Лісотехнічного університету), Торгово-промислова палата (тепер прокуратура Львівської області), Технологічний інститут (тепер Музична академія), Український Академічний дім тощо.
Будівельна фірма Левинського була найпотужнішою і найпрестижнішою у Львові, тож не дивно, що їй довіряли реалізацію своїх проектів і інші архітектори. І серед них – головний залізничний вокзал, «мавританська» будівля юдейського шпиталя, готель «Жорж» і знаменита львівська Опера.
Іван Левинський був не лише талановитим підприємцем, але й щедрим меценатом. На його кошти у Львові був збудований Будинок для робітників і створені для них дешеві кухні, розпочала роботу реміснича й промислова бурса, де сироти і незаможні були звільнені від оплати. Разом зі львівським архітектором Юліаном Захарієвичем він придбав і подарував місту земельну ділянку під студентський гуртожиток, збудував дім для Українського педагогічного товариства, численні хати-читальні, будинки для громадських організацій, багато з яких працювала завдяки фінансовій підтримці мецената. А в 1908 році Церковний музей митрополита Шептицького – нині Національний музей у Львові – отримав у дарунок велику збірку виробів його керамічних майстерень. За людяне ставлення до людей отримав прізвисько «Серденько».
Львів. Храм Святого Климентія Папи. Фото: ukrainaincognita.com.
Перша світова війна стала великим ударом для творчості і бізнесу Івана Левинського. У 1915 році під час відступу російських військ його було заарештовано і вислано до Курська, звідки він повернувся лише за рік. У 1918 році починається українсько-польська війна, під впливом якої посилюються польські шовіністичні випади на адресу архітектора. А після поразки ЗУНР і відмови Левинського скласти присягу на вірність Другій Речі Посполитій, йому влаштовують обструкцію і бойкот його бізнесу.
Все це фатально позначилося на здоров’ї. 4 липня 1919 року Іван Левинський помер у Львові, похований Личаковському кладовищі. Згідно із заповітом, понад третину його майна перейшло до українського товариства «Праця».