1924, 10 листопада (за іншими даними – 19-го) в селі Макухи на Полтавщині народився відомий кобзар Михайло Башловка.
Михайло Башловка. Фото: esu.com.ua
Спогади про дитинство невеселі. Народився сліпим, пережив Голодомор. Вчився в школі сліпих у Полтаві, потім у Житомирi, Києві. У 16 років навчився грати на бандурі, яка стала його годувальницею.
Під час Другої світової війни мандрував із кобзою по Полтавщині, Київщині, Сумщині, Харківщині та інших областях, заробляючи на кусень хліба. Виконував думи та балади на тексти Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Пантелеймона Куліша, власні тексти.
У 1945-му оселився в Києві. Працював у Київському товаристві сліпих – сортував речі по коробках, тощо. Грав у кобзарському ансамблі при Київському товаристві сліпих.
Коли ж у 1969 року при Музично-хоровому товаристві УРСР було створено Об'єднання співців-кобзарів (туди ввійшло 14 музикантів, як старшого віку, які дивом уціліли після сталінських погромів, так і молодших), теж був запрошений до колективу. При цьому, як згадував інший кобзар, Євген Адамцевич, на першому концерті Об'єднання співців-кобзарів у Київському оперному театрі Башловка навідріз відмовився співати твори «радянського фольклору» і взагалі не вийшов на сцену. Зате вдома чи в дружній компанії виконував пісні «Стоїть в селі в Суботові», «Як полки Богдана», «До кобзи», «Козачий кістяк», «Пам’яті тридцяти», «Євшан-зілля» і багатьох інших.
Крім гарного голосу мав поетичний талант. Співав думи на сласні тексти, серед яких – і про Голодомор 1932-33 років. За словами краєзнавця Рената Польового, свого часу Іван Макарович Гончар хвалився, що має у схованці віршовану історію України Башловки, сказавши, що це «талановитий і дуже сильний твір».
В останні роки працював у друкарському цеху фірми «Світанок» друкарем.
Помер у Києві 30 квітня 1973-го, похований на Байковому кладовищі.
Мав 6 дочок. Дружина кобзаря Прасковія Башловка переїхала в Канаду до дочки Марії. Бандура Михайла Федоровича зберігається у Києві в родині онука Максима Тарасенка.