1864 - народився Віктор Чекірда, військовий діяч, отаман "Чорний ворон"

1894, 11 листопада – народився Віктор Чекірда, військовий діяч, сотник Армії УНР, повстанський отаман «Чорний ворон».

Віктор Чекірда (1864 - невідомо)

Походив він з селянської родини із села Іванківці Проскурівського повіту Подільської губернії (тепер околиця міста Хмельницького). 
З освіти мав шість класів Проскурівської міської школи. 1913-го здав екстерном екзамен у Проскурівському реальному училищі ще за два роки. Після цього працював у казенній палаті Кам’янця-Подільського.

У 1915 році Віктора Чекірду мобілізували. Він закінчив Першу Київську школу прапорщиків, після чого потрапив на фронт. У 1917-му долучився до українізації російських частин. Став хорунжим Армії УНР, брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР під проводом Михайла Омеляновича-Павленка. 

Коли в жовтні 1920-го внаслідок прелімінарного мирного договору в Ризі між поляками та росіянами протибільшовицький фронт завмер на Поділлі, Чекірда перебував у запіллі червоних. Він перейшов кордон та проінформував українське командування про дислокацію більшовицьких частин. Робив це неодноразово. 

Тим часом червоні підтягнули підкріплення  й 11 листопада перейшли в наступ, відкинувши війська Петлюри за Збруч. Віктор Чекірда до Польщі не пішов. Перебувши зиму на нелегальному становищі, навесні 1921 року він встановив зв’язок з штабом генерала-хорунжого Юрка Тютюнника, який готував повстання в Україні.

Легалізувався Віктор під вигаданим прізвищем на посаді заступника заготівельного відділу в Томашполі Ямпільського повіту. Але, відчувши, що за ним стежать, мусив тікати. Ще раз змінивши прізвище, влаштувався «начальником міліції на 4 волості». Після двох місяців служби довелося знову рятуватися втечею. Роздобувши документи на нове прізвище, знайшов роботу на цукроварні.

У цей час активізувався як повстанський отаман Чорний Ворон. Козаки його загону збиралися лише на акції. Нальоти здійснювали здебільшого вночі,  нищили живу силу ворога, документацію, майно, випускали політв’язнів. Удень отаман знову ставав «совслужащім».

Він налагодив службові стосунки з директорами цукроварних заводів, з командирами більшовицьких частин, які стояли гарнізонами в цукроварнях. Проводячи з ними дозвілля, діставав цінну інформацію. 
Для знищення Чорного Ворона було вислано каральний загін. У 1922-му в бою біля села Івонівки, що неподалік Яруги на Дністрі, його загін розгромив полк чекістів. Але під час бою отамана поранили. Його доправляють до Польщі в  табір для інтернованих. Звідти Чекірда їде до Чехо-Словаччини, щоб продовжувати освіту в  Українській господарській академії в Подєбрадах. Та хвороби, набуті під час збройної боротьби, заважали навчанню. Він несвоєчасно здавав заліки та іспити, тому накопичувалась академзаборгованість і його позбавили стипендії. Він забирає документи з академії.

Після Другої світової війни проживав у Німеччині. Протягом 13 років у Парагваї. Згодом виїхав до США. Співпрацював із емігрантським часописом «Дороговказ» (Торонто), до редакції якого надсилав спогади про партизанську діяльність.

У листопаді 1964 році «Дороговказ» привітав сотника Армії УНР Віктора Чекірду з 70-літтям. У короткому вітанні редакція повідомила, що Віктор Чекірда є лицарем трьох українських орденів: Залізного хреста, Хреста Симона Петлюри та Воєнного хреста. Подальша його доля невідома.

Підготовлено за матеріалами Романа Коваля.