1914 – народився Михайло Шкамбара, член ОУН

1914, 18 листопада в селі Варваринці на Тернопільщині народився Осип Михайло Шкамбара («Скала», «Кедр», «Хмель», «Черняк»), член ОУН, обласний провідник ОУН Львівщини.

Осип Михайло Шкамбара, 1943 рік. Фото: uk.wikipedia.org

Батько Михайла був українцем, мати – полячкою. З початком Першої світової війни батька мобілізували на фронт. Мама, народивши сина, охрестила його в польському костелі польським іменем Юзеф. Однак батько, повернувшись з війни, заново похрестив сина в греко-католицькій церкві іменем Михайло. Так воно далі і пішло по житті: в офіційних польських документах він був Юзефом, але сам себе і в підпіллі частіше за все називав Михайлом.

Через ранню смерть батька вихованням хлопчика зайнялись родичі Шкамбари з Микулинців, а особливо його дядько (чоловік Теодорії — сестри Петра Шкамбари) Осип Фідевич. Саме він допоміг йому вступити до гімназії в Бучачі. В гімназії Михайло познайомився з ОУН, згуртував навколо себе молодий та національно свідомий актив товаришів-гімназистів.

Після закінчення гімназії здобув фах учителя народної школи, але диплома не отримав, оскільки для цього треба було переписатися на поляка. Повернувся в село і активно включився в життя села, оскільки був одним з небагатьох, хто «покінчив високі школи». Був членом «Просвіти, входив до складу організації «Добровільна пожежна охорона». Любив книжки і радо ділився ними – згідно звіту «Просвіти» у Варваринцях за 1933 рік, із 152 книжок, якими тоді володіла читальня, 80 були подаровані Шкамбарою.

У 1933 році його засудили на 8 років ув’язнення за поширення листівок ОУН.Термін відбував у тюрмі в місті Седльце, де так само згуртував навколо себе політичних в’язнів. Однак, терміну не добув – за документами Варваринської «Просвіти», у 1938 році він був уже на волі, бо 26 березня був обраний секретарем Товариства.

У 1939 році на короткий час був обраний сільським головою у Варваринцях. Але НКДБ почало арешти всіх українських активістів. Шкамбару попередили про небезпеку, тож довелося йти у підпілля. Щоб помститися, комуністи двічі вивозили на Сибір його стару матір.

У підпіллі став повітовим провідником ОУН. Після проголошення про відновлення Української держави в червні 1941 року обійняв посаду головного редактора газети «Теребовлянські вісті». Після нової хвилі арештів, організованих уже німцями, знову змушений іти у підпілля. Був окружним провідником ОУН Чортківщини, пізніше – обласним провідником Львівщини. Восени 1943 року брав участь у виправі-нараді обласних провідників ОУН ЗУЗ та їхніх військових референтів, яку проводили члени Проводу ОУН і командування УПА Роман Шухевич, Дмитро Маївський та шеф ГВШ УПА Дмитро Грицай.

У підпіллі познайомився із двоюрідною сестрою Михайла Лебедя Емілією Хемій, яка була зв’язковою. У жовтні 1943 року молоді повінчалися у греко-католицькій церкві в селі Ліщини. Пізніше Емілію більшовики засудили на 10 років виправно-трудових таборів з позбавленням в правах на 3 роки і конфіскацією майна. Покарання відбувала в Архангельську. Звільнена 5 лютого 1955 року.

Сам Михайло трагічно загинув 16 червня 1944 року внаслідок нещасного випадку. В той день він проводив нараду в селі Під’ярків на Львівщині з приводу подальших дій, пов’язаних з наближенням німецько-радянського фронту. Після закінчення наради взяв до рук свій німецький пістолет-кулемет МР, але спусковий механізм випадково зачепився за гілку і зброя вистрілила, смертельно поранивши провідника. Півроку перед тим ґестапівці розстріляли молодшого брата Євгена Шкамбару.

Похований у селі Старі Стрілища.