1862 - народився Петро Стебницький, громадський та політичний діяч

1862, 25 листопада – в селі Гореничі на Київщині народився Петро Стебницький, організатор Товариства Українських Поступовців у Санкт-Петербурзі, комісар у справах України при Тимчасовому уряді,  міністр освіти за часів гетьмана Павла Скоропадського,  голова київської «Просвіти».

Петро Стебницький (1862 – 1923).  Фото: litopys.com.ua/encyclopedia.

Закінчив Київський університет Св. Володимира зі ступенем кандидата математичних наук. У 26 років подався до Санкт-Петербурга, де зробив блискавичну кар’єру державного чиновника. 1891-го став колезьким радником, отримав «Срібну медаль в пам’ять Олександра ІІІ», яку носили на грудях та право носити іменний знак міністерства фінансів за заслуги в галузях торгівлі і сільського господарства.
Він став лідером української громади у Петербурзі. Сприяв формуванню українських Громад у І та ІІ Державних думах (1906 – 1907), які з парламентської трибуни відстоювали інтереси українців у Російській імперії. Фінансував їхні видання. Разом з Олександром Лотоцьким видавав твори Тараса Шевченка. Від Сеноду добивався дозволу на видання українською мовою Святого Письма. Академічна комісія, до якої увійшов і Стебницький, найкращим перекладом визнала рукопис Пилипа Морачевського. 1906-го вийшов з друку  Новий Заповіт у перекладі Морачевського.
Увійшовши в український рух, Стебницький почав частенько навідуватись до Києва. Почав задумуватись над тим, аби переїхати сюди і навіть придбав садибу. На початку 1917-го у Петрограді його обрали представником Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді.  Наступного року він остаточно переїхав до Києва. Стебницького обрали сенатором адміністративного генерального суду Державного Сенату. Виконуючи обов’язки міністра освіти (з жовтня по листопад 1918-го) долучився до розробки Закону «Про Українську Академію наук». За доби Директорії обіймав посаду Найвищого судді УНР.
Петра Стебницького описували невеликим на зріст, мовчазним, навіть замкненим. Дмитро Дорошенко у «Моїх споминах» писав, що літературний псевдонім «П.Смуток», яким підписувався Стебницький  повністю відповідав його характеру. «Була це натура надзвичайно глибока, ідея захоплювала його до глибини душі, – писав Олександр Лотоцький у «Сторінках минулого» про свого друга, – ясний, логічний, математичний ум… давав йому розважливість у найтрудніших обставинах. Дуже нервовий, він силою інтелекту і волі умів держати себе в рамцях рівноваги внутрішньої та зовнішньої. Був натурою замкнутою, уникав розповідей про своє особисте життя, однак під корою зовнішнього холоду… билося чутке серце, що… легко відгукалося на чуже лихо».
Навесні 1919-го більшовики здійснили обшук у помешканні Стебницького. Його відправили до в’язниці, але згодом випустили. Хронічні захворювання, непрості умови життя, нестача харчів підірвали здоров’я Стебницького. Останні місяці життя він провів у військовому шпиталі на Печерську. Помер від довгого недоїдання 14 березня 1923-го.

Підготувала Наталя Слобожаніна.