1934 – народився Володимир Маняк, письменник, дослідник Голодомору
1934, 6 листопада у селі Криштопівка на Хмельниччині народився Володимир Маняк – поет, прозаїк, публіцист, співорганізатор та співголова культурно-просвітницького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, дослідник Голодомору в Україні.
Володимир Маняк. Фото: resource.history.org.ua
Виростав без батька – той був партійним керівником і в часи війни командував партизанським загоном. У 1943 році родина отримала сповіщення, що Антон Маняк при спробі десантуватися для з’єднання з партизанським загоном Бурченка, загинув на Поліссі і похований у братській могилі. Мати працювала економістом у сфері торгівлі. З дитинства був упертим і непоступливим, відзначався характером.
Писати вірші почав ще в школі – перші поетичні спроби друкувалися в районній газеті «Зоря», а пізніше увійшли до першої поетичної збірки «Повноліття». У 1956 році закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Франка.
Перше направлення – в шахтарський Червоноград (нині – Шептицький). Для принципового журналіста оспівувати шахтарську працю в радянському стилі виявилося складніше, ніж працювати руками, тож деякий час заробляв на життя у шахті, на заводі, потім повернувся у пресу, працював видавництві «Молодь». Видав кілька збірок оповідань та документальних повістей.
Друге дихання отримав наприкінці 1980-х, коли на хвилі національно-демократичних рухів почала повертатися правда про нашу історію, культуру, заговорили про злочини комуністичного режиму. Володимир Маняк вступає до Народного Руху України, стає одним із організаторів і співголовою культурно-просвітницького товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, а в 1992 році очолив організаційний комітет із створення «Асоціації дослідників голодоморів 1932—1933 років в Україні» (нині Асоціація дослідників голодоморів в Україні).
Ще в 1987 році разом з дружиною, Лідією Коваленко-Маняк взявся збирати спогади людей, які пережили Голодомор. Розшукували архівні документи, записували свідчення очевидців. «У нас постійно гостювали незнайомі люди, магнітофон крутився без зупину, телефон і пошта працювали з небувалим навантаженням. Люди поспішали повідати страшну правду, яка гнітила їм душу ціле життя… Ті людські сповіді були документами найвищої проби, їх достовірність було скріплено важкою печаттю рідних могил», - згадувала пані Лідія.
За чотири роки подружжя Маняків зібрало кілька тисяч свідчень. Значна частина з них 1991 році увійшла до книги «33-й: Голод. Народна книга-меморіал». У 1993 році ця робота була удостоєна Шевченківської премії.
На жаль, авторів книги на церемонії вручення не було. 15 червня 1992 року Володимир та Лідія поверталися рейсовим автобусом із села Тимошівка на Черкащині, де було відкрито один із перших в Україні пам’ятників жертвам Голодомору. Поспішали, бо в цей день їхній син Антон захищав диплом. Біля селища Глеваха назустріч автобусу несподівано виїхала вантажівка.
Володимир Маняк загинув на місці. Його дружина Лідія Коваленко-Маняк від отриманих травм пішла з життя за пів року. Обох поховали на Байковому кладовищі.
2005 року Володимира Маняка було посмертно нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня.
У 2015 році Володимир Маняк та Лідія Коваленко-Маняк стали героями проєкту УІНП «Люди Правди».