1914 – народився Дмитро Маївський, член Бюро Проводу ОУН

1914, 8 листопада в селі Реклинець (тепер Сокальського району на Львівщині) в родині вчителя народився Дмитро Маївський (псевдо: «Косар», «Сонар», «Тарас», «Майченко», «Крига») – відомий діяч визвольного руху, член Бюро Проводу ОУН, головний редактор органу ОУН «Ідея і чин», генерал-політвиховник УПА.

Дмитро Маївський. Фото: uk.wikipedia.org

Батьки хотіли бачити сина вчителем, тому після закінчення початкової школи Дмитро вступив до учительської семінарії міста Сокаля. Але закінчити її так і не вдалося.

Ще учнем долучився до юнацтва ОУН, а в 19 стає членом Організації Українських Націоналістів. Ще в школі веде активну працю серед студентської молоді. У 1934 році на кілька місяців потрапляє в тюрму за підозрою в організації вбивства співробітника польської поліції у 1934 році. Дмитра засуджують на десять років тюрми, де він на знак протесту проти принижень і знущань оголошує дев’ятиденне голодування. Згодом за браком доказів суд звільнив хлопця, але на той час його вже виключили із семінарії. Завершувати навчання у довелось у місті Рудник-над-Сяном (нині – територія Польщі).

Закінчивши семінарію, Дмитро вступив до торговельної школи у Львові, але її теж не закінчив. Попри це, був досить освіченою і ерудованою людиною, крім української прекрасно володів польською та російською мовами, знав німецьку, предметом його глибокого зацікавлення були історія, економіка, філософія, педагогіка, художня література. Також займався фізкультурою, відмінно грав у шахи, вмів спілкуватися з селянами, робітниками, інтелігенцією, легко знаходячи спільну мову.

Після виходу з польської тюрми Маївський з головою поринає у боротьбу. Він очолює повітовий провід ОУН Жовківщини, у вересні 1939 року організовує тут повстанчі загони. Наприкінці 1939 року в Кракові викладає основи конспірації в підпіллі на курсах з підготовки кадрів Служби безпеки ОУН. Пізніше – обласний провідник ОУН на Холмщині (організував українську адміністрацію у Грубешівському та Белзькому повітах) та окружний провідник ОУН Сокальщини. У березні 1940 року був важко поранений під час боїв на Жовківщині.

У квітні 1941 року брав участь у роботі 2-го Великого збору ОУН у Кракові. Після розколу приєднався до революційного крила ОУН (бандерівського).

На початку нацистсько-радянської війни був призначений референтом Крайового Проводу ОУН на західноукраїнських землях, основним завданням якого була координація дій Похідних груп ОУН. Як учасник Північної похідної групи влітку 1941 року вирушає до Києва, але через німецький наступ на столицю та бойові дії разом з Василем Куком повертається до Житомира для підготовки агітації.

Застає початок відкритих нацистських репресій проти ОУН, який стартував 17 липня 1941 року, але продовжує роботу з організації українського підпілля. Виїздить у Вінницю, потім – до Києва, де співпрацює з Дмитром Мироном (Орликом) як його заступник у Крайовому Проводі на північно-східних українських землях.

В березні 1942 року бере участь в роботі Другої конференції ОУН в Києві. Він входить до складу Головного Проводу ОУН і очолює рефентуру пропаганди. Започатковує друкований орган ОУН «Ідея і чин», був головним редактором видань «За самостійність України», «Молода Україна». Багато пише під різними псевдонімами. Великий резонанс викликали його брошури «Лицем до народу», «Наша відповідь (2×2=4)» та низка статей, серед яких «До питання внутрішніх перешкод української національно-визвольної боротьби», «Большевицька демократизація Європи», «Ідейно-політичне обличчя большевиків» та ін.

20 листопада 1942 потрапив в засідку гестапо у Львові. Коли його заводили до кімнати арештованих на першому поверсі, він зміг непомітно витягти свій револьвер і пострілом у голову вбив штурмбанфюрера СС та поранив службовця кримінальної поліції, а сам, незважаючи на одержані дві кулі, втік через вікно. У помсту за це 27 листопада нацисти розстріляли 27 націоналістів, ув’язнених у Львові, і 52-х – у Старій Ягільниці біля Чорткова.

У травні 1943 року одноосібне керівництво ОУН (б) Миколи Лебедя було замінено Бюро Проводу ОУН, до якого увійшли Роман Шухевич, Зенон Матла та Дмитро Маївський. Після арешту німцями Зенона Матли стає заступником голови Бюро і другою особою в ОУН після Шухевича.

У серпні 1943 року був одним із організаторів Третього Над­звичайного Великого збору ОУН(б), працював над усіма програмами, прийнятими на Зборі. Пізніше так само був одним з ініціаторів створення Антибільшовицького Блоку Народів та Української Головної Визвольної Ради (УГВР).

В 1945 році в ОУН виникла ідея піти на переговори із радянською владою і домовитися про перемир’я. У ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 на 93-му кілометрі шосе Львів-Тернопіль в будинку біля села Бишки такі переговори відбулися. З боку ОУН у них брали участь Дмитро Маївський та Яків Бусол, з боку «представників уряду УРСР» – полковники НКДБ Сергій Карін-Даниленко та Олександр Хорошун.  Переговори тривали всю ніч, однак закінчилися безрезультатно.

В грудні 1945 року Дмитро Маївський разом з генералом Дмитром Грицаєм був направлений на зустріч зі Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком та іншими членами Бюро Проводу, які перебували за кордоном, для узгодження дій руху Опору.

19 грудня при переході чесько-німецького кордону група потрапила в засідку чеської поліції. Під час сутички Дмитро Маївський, щоб уникнути арешту, застрелився, а Дмитро Грицай був схоплений і через деякий час страчений у Празькій тюрмі (за іншими даними, покінчив життя самогубством).