1961 – народився Василь Карпенко, загиблий герой російсько-української війни
1961, 10 лютого у м.Овруч на Житомирщині народився Василь Карпенко, полковник (посмертно), заступник командира 10-го батальйону територіальної оборони, учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Навчався у школі № 4 м. Овруч. Закінчив Костромське вище військове командне училище хімічного захисту. Жив і працював у Новоград-Волинському. Тривалий час був командиром окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Новоград-Волинського гарнізону.
Війна на сході застала його на пенсії. Попри це колишній командир хімічного батальйону 30-ї бригади, підполковник у відставці не зміг лишитися байдужим. Після оголошення першої хвилі мобілізації та формування 10-го батальйону територіальної оборони Житомирської області (зараз – 10-й окремий мотопіхотний батальйон), пішов добровольцем. Проводив бойову підготовку новобранців, ділився бойовим досвідом, багато чого зробив для формування батальйону.
«Усі знали, що він не любив паперової роботи. Стріляти, кидати гранати, іншим армійським премудростям пішов навчати на полігон молодих бійців, передаючи накопичений за 25 років військовий досвід», – розповідала дружина Ольга Карпенко.
Василь Карпенко з дружиною Ольгою. Фото: memorybook.org.ua
«Про тата його підлеглі згадують, як про офіцера, який не роздавав накази, а навчав власним прикладом, – згадує донька Наталія. – Якщо треба було смугу перешкод подолати, то він лягав і повз. І на нього рівнялися, мовляв: командир у поважних роках зміг це зробити, а ми що, не зможемо?! Зможемо»!
У середині липня 2014 року 10-й батальйон вирушив із Новограда до Запоріжжя, а з вересня – у Херсонську область, на Арабатську стрілку. Там військові близько пів року захищали кордон, разом із прикордонниками. Коли через негоду на Херсонщині звалило багато дерев та позривало дахи з будинків, Василь Карпенко разом із батальйоном першим прийшов на допомогу з ліквідації наслідків.
Був романтиком. Якось із Арабатської стрілки передав дружині Олі букет живих квітів, загорнутий у вологу хустинку, щоб не зів’яв по дорозі додому.
Востаннє приїздив додому 23 грудня 2014 року, напередодні її дня народження. Але навіть тоді відлучався на полігон навчати бійців – одразу потому батальйон відправили у зону бойових дій, на Донеччину, під Волноваху.
Василь Карпенко з онуками. Фото: memorybook.org.ua
Останній дзвінок додому був напередодні, 16 січня 2015 року. «У нього ніби було передчуття, дзвонив разів п’ять увечері Востаннє зателефонував о 22-й годині. А 17-го січня вже не було жодного дзвінка», – згадувала дружина. 17 січня машина, в якій їхав підполковник Карпенко поблизу смт Оленівка (Волноваський район) натрапила на ворожий блокпост. Першим під кулю снайпера потрапив офіцер 72-ї бригади Віктор Сігаєв, який зголосився показати безпечну дорогу. Підполковник Карпенко прикрив собою водія (мобілізованого хлопця було поранено, але він вижив), наказавши рятуватися з-під обстрілу, а сам виклика вогонь на себе і після тривалої перестрілки був вражений мінометним вогнем.
Десять днів після того доля підполковника Карпенка лишалася невідомою. Його мобільний потрапив до рук бойовиків, тож була надія, що він десь у полоні. Знайти і опізнати тіло допомогли волонтери.
Посмертно Василь Карпенко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, йому було присвоєно звання полковника.
Могила Василя Карпенка в Новограді-Волинському. Фото: memorybook.org.ua
У середній школі № 4 м. Овруч на Житомирщині відкрили пам’ятну дошку, присвячену полковнику Василю Карпенку. Таку ж дошку відкрили на фасаді сільської школи в Стрілковому Генічеського району
Похований на міському кладовищі Новоград-Волинського, сектор почесних поховань «Алея слави». Лишилася дружина, дві дорослі доньки, онуки.