1900, 11 лютого – у Харкові студенти на «Раді чотирьох» створили Революційну українську партію (РУП) – першу політичну партію Наддніпрянської України.
Обкладинка брошури Миколи Міхновського «Самостійна Україна». 1900. Фото: uateka.com.
Серед чотирьох її засновників були Дмитро Антонович (син історика Володимира Антоновича), Боніфатій Камінський, Левко Мацієвич і Михайло Русов (син подружжя Русових, відомих громадських та політичних діячів). Поява цієї партії засвідчила перехід української інтелігенція від культурницької до політичної діяльності.
1. Дмитро Антонович (1877 – 1945). Фото: uk.wikipedia.org.
2. Михайло Русов (1876 – 1909). Фото: uk.wikipedia.org.
Політичною платформою РУП стала брошура адвоката Миколи Міхновського (він не був членом РУП) «Самостійна Україна». 100 примірників якої надрукували у Львові. «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна, – йшлося у «Самостійній Україні»,– від Карпатів аж по Кавказ». Це була промова Міхновського, виголошену на Шевченківському святі у Полтаві.
«У 1900 р. Русови жили в Полтаві, – писав у спогадах Дмитро Антонович, – Здійснюючи свою мрію, Михайло Русов 19 лютого за ст. ст. у Полтаві, під фірмою «Семінарської громади» та за її активною участю зорганізував вечірку – Шевченківські роковини, на яку приїхали й ми з Харкова… Вечірка, як на свій нелегальний характер, була досить велелюдна – чоловік до 60. Між господарями-семінаристами були: Симон Петлюра, Сергій Андрієвський, брати Міхновські (Володимир і Олександр) – небожі Миколи Міхновського, Олександр Русов, Кость Мацієвич, Іван Липа».
1. Лев Мацієвич (1877 – 1910). Фото: uk.wikipedia.org.
2. Юрій Коллард (1875 – 1951), один із членів РУП. Фото: uk.wikipedia.org.
РУП мала осередки (громади) у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах. Після І з’їзду партії, що відбувся 1902 року в Києві, було утворено закордонний комітет у Львові.
Рупівці активно розповсюджували нелегальну літературу серед людей. Навіть розкладали книжечки в копиці зі збіжжям. «Як снігом було засіяно їхніми (РУП) листками Україну. – писала газета «Іскра», що була рупором російських соціал-демократів, – З вікон вагонів, пішки, на велосипедах, проїжджаючи сотні верстов на селянському возі, розвозили і розкидали насіння українські революціонери. Щось нове, незвичайне освітило давно приспану, відсунену від політичного життя країну…Селянин з великим зацікавленням взявся за кинуту йому літературу, його власною мужицькою мовою писану».