1915- народився Василь Бандера, член ОУН
1915, 12 лютого – у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині народився Василь Бандера – учасник Других визвольних змагань, член ОУН, політв’язень нацистського концтабору Аушвіц.
Василь Бандера. Фото: esu.com.ua
Походив із сім’ї українського греко-католицького священика Андрія Бандери і його дружини Мирослави. Брат Провідника ОУН Степана Бандери. Був четвертою дитиною в сім’ї.
Разом з братом Олександром закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах і факультет філософії у Львівському університеті.
Під час навчання долучився до політичної діяльності. У 1938–1939 роках його ув’язненили у польський концтабір у Березі Картузькій. За промову на студентському зібраннні у Львові, у якій він критикував політику польської влади. На початку Другої світової повернувся до Львова, згодом переїхав до Кракова із братом Степаном. Наприкінці серпня 1940-го одружився з Марією Возняк, старшою сестрою дружини Миколи Лемика. У Кракові Василь Бандера виконував доручення ОУН, був учасником другого Великого Збору ОУНР.
Після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941-го працював референтом служби безпеки обласного Проводу ОУН у Станіславі (нині Івано-Франківськ). 15 вересня 1941 ґестапо арештувало Василя і його вагітну дружину. За кілька днів Марію Бандеру відпустили. Вона народила доньку Одарку, яку батько ніколи не побачив.
Після допитів, які проводив сам шеф станіславського ґестапо Кріґер, Василя Бандеру відправили до нацистського табору Аушвіц (у польському місті Освенцім).
Побратим по недолі, член ОУН Омелян Коваль згадував:
«Бандера Василь дістав перший номер 49721, я маю 49730… Усіх нас було 20 осіб. Я десь маю повний список. Нікого з них уже при житті нема. Я останній із могікан із тої групи, яку було кинуто першою до табору. Протягом двох тижнів поляки знищили, крім Василя Бандери, ще шістьох осіб. Так що з 20 нас лишилося 13…
Василь Бандера в Аушвіці. 194Фото: www.radiosvoboda.org
Нашу групу кинули… будувати продовження табору… Нам давали найтяжчу роботу. Погода була сльотава, і по тій сльотавій погоді, коли мокре все, треба було возити тачками бетон на другий поверх… Але Василь Бандера був не дуже спортивної статури, а йому теж доручили тачками по мокрих дошках возити нагору бетон. Він, поки міг, то щось тягав, та на слизьких дошках із тягарем це було неможливо навіть для здорового й сильного. І він, коли падав, то тим бетоном і обхлюпався, так що був не подібним до живої людини.
Надійшов польський обер-капо [за українськими даними, Юзеф Краль], який командував тією роботою, і крикнув: «Що то за свиня? Скупати його!». Ті посіпаки польські схопили Василя і – головою в бочку з водою, яка служила для розробки бетону. Добре, що Василь ще якось закривав носа і вуха, щоби не втопитися. І так кілька разів. Ми закричали, тоді охорона до нас уже наставила [зброю], мовляв, то є бунт. Та капо дали Василю спокій, викинули його набік, і там він уже долежав до кінця дня на землі. Ми потім учотирьох узяли його на руки і занесли до блоку, де перебували. Але від нас його забрали. На другий день до роботи Василь не вийшов. Що з ним зробили, не знаю…».
Василя Бандеру умертвили смертельним уколом у табірному шпиталі 22 липня 1942 року. Через кілька днів в Аушвіці закатували його рідного брата Олександра. Місце поховання їх невідоме.
Марію Бандеру з донькою Оданкою радянська влада вислала у Кемеровську область. Там матір записала доньку на своє ім’я і нікому не зізнавалася про її батька. Лише на початку 1990-х років у Стрийському РАЦСі Одарці видали нове свідоцтво про народження із записом у графі «батько» – Василь Андрійович Бандера.