1915 - народилася Марія Руденко, майстриня, фольклористка

1915, 14 лютого в селі Слобода-Яришівська на Вінниччині народилася майбутня майстриня народного декоративного мистецтва, краєзнавиця, збирачка фольклору Марія Руденко (у дівоцтві – Мельник). 

Марія Руденко (1915 - 2003)

«Людина тягнеться до краси, як квітка до сонця, – писала Марія Руденко в статті «Серце щастям повниться» для газети «Вінницька правда». – Нема кращого дарунку, як пісня і квітка. А пісня – це й є квітка нашого життя».

Її життя було наповнене піснями та квітами. 

Серед народних пісень Марія зростала змалку. Мати з батьком співали в сільському хорі, заснованому учнем Леонтовича Григорієм Гриневичем. Репертуар хору складався з композицій збирачів музичного фольклору, композиторів та авторів хорових обробок українських народних пісень Миколи Леонтовича й Миколи Лисенка.

«Дома вечорами часто співали,  – дізнаємося з листа Марії до літературознавця Михайла Яценка. – Батько басом, мати – сопрано, тітка – альтом. Це було так гарно, що іноді сусіди подовгу простоювали в сінях, слухаючи пісню і боячись сполохати її скрипом дверей. Згодом і я співала з ними. Мені так полюбились народні пісні, що я кожного вечора просила батьків, щоб співали, поки не вивчила всі пісні, що знали вони. Записувати народні пісні я почала з 1930 року. А з 1958 року стала записувати й інші жанри народної творчості: казки, усмішки, загадки, прислів'я, а згодом – обряди з обрядовими піснями».

Загалом Марія Руденко записала понад 3000 народних пісень, тисячі прислів’їв та приказок, казок, легенд, переказів, замовлянь, голосінь. Її «Весілля у Слободі-Яришівській» було опубліковано у 1970 році в двотомному виданні «Весілля». Низка інших зібраних та записаних нею фольклорних зразків були надруковані в різних збірниках, наукових журналах та пресі. 

Квіти Марія Руденко відтворювала на вишитих рушниках, скатертинах, сорочках, розписувала хати та найбільше – на витинанках. Вона чи не перша в Україні взялася відроджувати забуте народне мистецтво витинанки. 

Вирізати невибагливі орнаменти з паперу Марія навчилася у дитинстві від своєї бабусі Одарки. На той час це заняття було забавкою, а от відроджувати витинання як вид народно-декоративного мистецтва вона почала у 1970-х роках, вийшовши на пенсію. Її роботи з часом набули особливого стилю, вишуканості. Орнаментальні та тематичні композиції Руденко стали впізнаваними, створені нею витинанки стали окрасою експозицій багатьох музеїв України та приватних колекцій Канади, США, Ізраїлю. У 1980 році у Музеї народної архітектури та побуту відкрилася персональна виставка витинанок Марії Руденко. З цього часу вона стала постійною учасницею щорічних виставок народних промислів та ремесел у цьому музеї та оздобила витинанками подільську хату. 

Зразки витинанок Марії Руденко

Завдяки популяризаторській діяльності майстрині, у 1993 році в Могилів-Подільському відбулося свято «Українська витинанка». На цю подію з'їхалися майстри витинанки з багатьох областей України, і відтоді такі форуми майстрів стали регулярними.   

Марія Руденко була надзвичайно діяльною. У 1961-му вона заснувала в рідному селі фольклорно-етнографічний ансамбль «Горлиця», яким керувала 33 роки. Таку ж назву «Горлиця» на честь Марії Руденко астроном Микола Черних дав нововідкритій планеті. Майстриня була удостоєна звання заслуженого працівника культури, стала лауреаткою премії імені Павла Чубинського. А в 2003 році в Могилів-Подільському було засновано Музей етнографії і народного мистецтва імені Марії Руденко.  

Життя Марії Руденко не було легким та безхмарним. Вона пережила Голодомор, згадувала, що після 1933-го її виключили з комсомолу, бо дізналися, що батько  був репресований. Цей оприявлений факт дуже вплинув на ставлення до неї деяких односельців, потім колег. Був  у Марії залицяльник, який служив у армії і протягом трьох років писав їй листи. Коли повернувся і дізнався про репресії, то припинив з нею спілкування. У такі моменти Марія почувалася самотньою та соціально ізольованою. Навіть коли пізніше збиралася виходити заміж, цей факт її біографії викликав занепокоєння у керівництва на роботі її майбутнього чоловіка.  

В роки Другої світової Марія залишилася в окупованому селі з дітьми та матір'ю, а чоловік був на фронті. На той час вона закінчила учительські курси в Могилеві-Подільському та Тульчинську педагогічну школу. Уже згодом, в 1948 році вона отримає диплом Вінницького педагогічного інституту і викладатиме українську мову та літературу, співи та малювання в різних школах.

До війни вона вчителювала разом із Асею Підлубною, яка з родиною жила в сусідньому селі Яришеві (Яришів). На сайті Всесвітнього центру пам’яті жертв Голокосту Яд Вашем можна знайти цікаву інформацію:

«Під час Акції в серпні 1942 року Підлубна втратила батьків Мойсея та Рахіль. А чоловік Макс Фрадкін та двоє братів Григорій та Самуїл перебували в гетто в м. Муровані Кирилівці. Підлубна та її молодша сестра Маша переховувались під час Акції і покинули криївку лише через три дні. Вони приїхали в окупований румунами Могилів-Подільський і намагалися заробити на життя випадковими підробітками, живучи під псевдонімами. Одного разу влітку 1943 року Підлубна зіткнулася з Марією Руденко на вулиці Могилева-Подільського. 20-річна Підлубна виглядала недоглянутою і голодною, і Руденко запросила її до себе в село, де молода єврейка залишалася майже два місяці, поки не одужала. Пізніше, після повернення Підлубної до Могилева-Подільського, Руденко час від часу відвідувала її і забезпечувала її та її сестру їжею. Після визволення, у березні 1944 року, сестри Підлубні підтримували зв’язок із Руденко і з гордістю розповідали дітям і онукам про воєнні подвиги Руденко. У 1990-х роках Підлубна (на той час Цукерман) емігрувала до США».

15 травня 1995 року Яд Вашем визнав Марію Руденко Праведником народів світу.

Померла Марія Руденко – ця проста, але водночас велична жінка, у травні 2003 року у своєму рідному селі.