1984 - народився Роман Радівілов «Гюрза», загиблий герой російсько-української війни

1984, 14 лютого в місті Дергачі на Харківщині народився Роман Радівілов «Гюрза» - учасник російсько-української війни, гранатометник 1-ї штурмової роти «Вовки Подолянина» (ДУК ПС) 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади, Народний герой України (посмертно).

В дитинстві був досить тихим і скромним. Але з часом любов до України сформувала міцний патріотичний стержень. Змалку розмовляв російською та суржиком, але з часом перейшов на літературну українську. Захоплювався різьбою по дереву, робив ікони.

Російська агресія радикально змінила його життя. Навесні 2014 року разом із однодумцями ночами фарбував стовпи у жовто-блакитний колір, влаштовував мітинги та навчання, патрулював місто від «тітушок», протистояв захопленню адмінбудівель, зривав російські триколори, збирав речі та продукти для армії.

З першою хвилею мобілізації пішов у військкомат, але до ЗСУ його не взяли за станом здоров’я. Пішов добровольцем у ДУК «Правого Сектору», брав участь в боях за Піски та Донецький аеропорт, без офіційного статусу, за власний кошт та за допомогою волонтерів купував спорядження. «Казав: буду воювати, поки Україна не стане вільною. Ми й подумати не могли до війни, що в ньому стільки відваги!», - згадують друзі.

Ми з «Гюрзою» служили разом з 2014-го. Познайомилися на базі ДУК. Коли питали, хто поїде в Піски на конкурс «Хто хоче першим здохнуть», ми з ним підняли пальці. І відтоді вже були скрізь поруч. Мені подобався тим, що він активний патріот, скрізь рвався, «відірви-голова», за будь-який кіпіш і готовий іти вперед. Нікому не відмовляв у допомозі, порадах, розказував про історію, що треба переходити на українську мову. Ми завжди були поруч, служили разом, ходили в одні наряди, поряд спали. Були, як брати. У нас обох завжди при собі були гранати Ф-1, щоб не потрапити в полон», - розповів Віталій Бандурко, позивний «Бай».

Роман Радівілов на передовій. Фото: memorybook.org.ua

Саме на війні тихий та скромний у звичайному житті Роман показав себе справжнім безстрашним та талановитим воїном, жадібним до військової науки. «Про нього розходилася слава відчайдуха. Він неодноразово ходив у розвідку в Донецьк у складі ДРГ, інколи — із самим ножем. Були сотні випадків, коли він повівся як герой, але він про це не розповідав, Якби всі хлопці були такими, держава б відродилася». — розповідав побратим Андрій Бойко, позивний «Дракон».

Коли Правий Сектор вивели з Пісків, продовжив тренування на навчально-патріотичній базі «Сокіл». В липні 2015-го повернувся в зону бойових дій у складі 1-го розвідвідділу ДУК ПС, перебував у Новогнатівці, брав участь у бою 10 серпня під Старогнатівкою, де загинув Віталій Тіліженко («Кекс»).

Отримавши опіки під Волновахою (горів у машині, в яку влучив снаряд) та після другої контузії, тимчасово повернувся додому. Щойно відчув себе краще – пішов тренуватися до тероборони,  щоб підтримувати військову форму, ділився досвідом війни, вчив, як поводитися в районі бойових дій, на що звертати увагу для виживання, як не потрапити на розтяжку, як рятуватися від гранати. І сам постійно цілеспрямовано навчався.

Вдома «Гюрза» не втрачав можливості провести вишколи для молоді з бойової підготовки. Фото: censor.net

Протягом усього періоду лікування та реабілітації брав активну участь в громадських акціях, був активістом ГО «Деркачівська альтернатива» та руху «Вільні люди». Після одужання восени 2016 року уклав контракт і повернувся на фронт в 54-ту бригаду в підрозділ Подолянина.  «Міг залишитися вдома... Багато хто залишався! Але він повертався на лінію вогню. Бачив смерть щодня, але не боявся», — розповідав волонтер Анатолій Банген, який знав Романа ще дитиною.

Наприкінці 2016 року тримав позиції в районі Світлодарської дуги, де були масовані обстріли та зіткнення з ДРГ бойовиків. 18 грудня було прийнято рішення захопити ворожі позиції в лісі біля села Калинівка, звідки тривалий час працювали снайпери. Напередодні командування бригади отримало інформацію про спробу наступу з боку російських сил і прийняло рішення йти в контрнаступ. Цю операцію потім назвуть «Бій за Чарівний ліс». Участь в операції брали лише добровольці.

При штурмі висоти «Варяг» прикривав побратимів з гранатомета, коли ворожа куля зайшла під бронежилет. «Ми з «Кідуром» скотилися вниз, а «Гюрза» залишився на краю бліндажа. Ми не могли його витягнути. Він отримав поранення, сказав «Брате, походу я 200», схопився за живіт, впав і все. Він зробив, як Олександр Матросов, тобто собою закрив огляд кулеметнику, а в цей час ми змогли відкотитися у бік, щоб по нас не стріляли – цим врятував нам життя», - каже Віталій Бандурко.

У тому бою загинули ще четверо військовослужбовців першого батальйону 54-ї бригади: Микита Яровий («Шайтан»), медик Дмитро Клименко («Санич»), Андрій Байбуз («Ефа») та Андрій Широков («Сім'янин»), а також двоє бійців батальйону «Київська Русь»: Василь Панасенко («Ваха»), та Сергій Степаненко («Паштет»). Але військовослужбовці 54-ї бригади зайняли шість ворожих позицій та висоту, відвоювавши у ворога 500 метрів фронту. Обстріли з боку лісу припинилися.

Романа поховали в рідному селі як воїна. Фото: nakipelo.ua

Роман Радівілов похований на Алеї Слави в центрі Дергачів. Посмертно нагороджений орденом За мужність ІІІ ступеня, недержавною відзнакою «Народний герой України» та відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу».