1982 – народився Ігор Романцов, загиблий герой російсько-української війни
1982, 15 лютого в селі Волохівка Вовчанського району Харківської області народився Ігор Романцов, заступник командира батальйону по роботі з особовим складом 92-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни майор (посмертно),кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеню (посмертно), Народний Герой України (посмертно).
Зростав енергійним, життєрадісним хлопцем. Був фізично загартованим, гарно вчився, допомагав батькам по господарству. Спокійним і доброзичливим його запам’ятали учні та вчителі Волохівської школи, яку Ігор закінчив у 1999 році зі срібною медаллю.
Мріяв стати ветеринаром, але під кінець навчання вирішив іти на військового. Не останню роль у такому рішенні відіграв приклад рідного дядька, який дослужився до генерала і був для хлопця неабияким авторитетом.
Вступив до Харківського військового університету, а коли через два роки ракетний факультет перевели до Одеси, так само перевівся до Одеського інституту Сухопутних військ. Після отримання диплому служив на Харківщині, в селі Башкирівка під Чугуєвим. Деякий час прослужив у навчальному комплексі Сухопутних військ «Десна», а потім знову перевівся в Башкирівку. Дослужився до капітана. Одружився, у 2009 році народився син Роман.
У квітні 2014 року, після анексії Криму і початку ескалації напруги на сході України, військові частини перекинули ближче до російського кордону. Інженерно-тактичну групу, в якій капітан Романцов служив заступником командира з виховної роботи, відправили в його рідний Вовчанський район. Декілька місяців бійці провели в польових умовах, охороняючи кордон і підвищуючи бойову готовність.
З початку серпня українські добровольчі батальйони та ЗСУ наблизилися до Іловайська. Наступ українських сил спровокував Росію на відкриту агресію і введення регулярної армії. Місто й українські частини опинилися в оточенні. 18 серпня при 92-й бригаді була створена особлива ротно-тактична група, яку направили під Іловайськ для деблокування виходу із оточення. В цю групу увійшов і капітан Романцов.
Замполіт Ігор Романцов до кінця залишився зі своїми бійцями. Фото: memorybook.org.ua
Під ранок 28-го серпня 2014 року на дорозі між селами Новозар'ївка та Войкове ротно-тактична група Романцова потрапила під шквальний вогонь: спочатку її обстріляла російська артилерія, а потім – диверсійно-розвідувальні загони супротивника. В БМП, в якому їхав Романцов, влучив снаряд, але він до останнього лишився зі своїми бійцями. Разом із замполітом загинули солдат Сергій Бризгайло, сержанти Юрій Безщотний, Руслан Батраченко та Сергій Чорний, солдат Андрій Деребченко, молодші сержанти Олексій Карпенко, Олександр Карасик та Василь Лепетюха.
«Тоді, під час обстрілу я розмовляв з Ігорем Романцовим і згодом не міг зрозуміти, чому інші офіцери залишили Романцова? Чому він один залишився з бійцями і загинув разом з багатьма іншими? Він єдиний, хто залишився з нами тоді, коли вже хлопців почало рвати на шматки. Честь і хвала йому. Справжній офіцер», – розповідав про героя медик 1-ї ротно-тактичної групи Олександр Кравченко.
Довгий час доля групи лишалася невідомою. Бойовики після бою зібрали тіла українських бійців і просто прикопали неподалік у братській могилі. Рідні до останнього сподівалися, що Романцов та інші хлопці потрапили в полон, розміщували їхні фото у соцмережах. Але 16 вересня могилу бійців 92-ї бригади знайшли волонтери із місії «Чорний тюльпан». Поряд були польські журналісти, які зняли це все на відео. Батько Ігоря на цьому відео впізнав тіло сина по обгорілих кросівках. Пізніше страшну правду підтвердила експертиза ДНК.
Меморіальна дошка Сергію Романцову. Фото:memorybook.org.ua
«Я йому тоді казав: «Може ти звільнишся, поїдеш до родичів у Росію. А він каже: «Ні, зрадників ніде не люблять». Він такий дуже правильний був, не зрадник, не підлий. Коли приїхали офіцери на похорон, один мені сказав: «Таких мало, як він», – розповідає батько героя, Сергій Романцов.
Поховали воїна 21 лютого 2015 року у рідному селі.
Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня та недержавною відзнакою «Народний Герой України», йому було присвоєне чергове військове звання – майора. На фасаді Волохівського навчально-виробничого ліцею встановлена меморіальна дошка.