1813 – народився Семен Гулак-Артемовський, фундатор української опери
1813, 16 лютого на хуторі Гулаківщина неподалік від міста Городище Черкаського повіту, в родині священника місцевої Покровської церкви Степана Петровича Гулака-Артемовського та його дружини Варвари Арсенівни, доньки акцизного урядовця, народився син Семен, у майбутньому – оперний співак, композитор, драматург і актор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм».
Семен Степанович Гулак-Артемовський. Фото: www.ukrinform.ua
Походив із давнього козацького роду. Гулаки та Гулаки-Артемовські вважалися прямими нащадками генерального обозного Війська Запорозького, наказного полковника Івана Гулака (1629–1682). Символом родового герба Гулаків був стрілецький лук. Але на той час практично всі чоловіки з роду ставали священниками. Винятком був рідний дядько Семена — Петро Петрович Гулак-Артемовський, байкар, професор словесного факультету Харківського університету.
Семена теж віддали до Київського повітового духовного училища. Богослов'я не викликало в нього особливого зацікавлення, натомість із головою поринув у музику Дмитра Бортнянського та Артемія Веделя. На чудовий голос хлопця звернув увагу митрополит Євгеній (Болховітінов) і запросив Семена співати в митрополичому хорі Софійського собору. А в 1830 році, коли після смерті батька Семена відрахували з училища, митрополит Євгеній прилаштував юнака у хор Михайлівського Золотоверхого монастиря, де той скоро став провідним солістом.
У квітні 1838 року до Києва приїхав Михайло Глінка, капельмейстер придворного хору в Петербурзі, який мав завдання знайти для хору 18–20 хлопчиків із гарними голосами. Він запросив Семена до Петербурга, познайомив із впливовими людьми, знайшов меценатів, взявся його за освіту. Захоплений талантом Гулака-Артемовського, Глінка написав для нього дві пісні — «Не щебечи соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі» на вірші Віктора Забіли.
Михайло Глінка відіграв значну роль у становленні Гулака-Артемовського як оперного співака. Фото: www.ukrinform.ua
В Петербурзі Семен зійшовся з друзями Глінки — художниками Іваном Айвазовським, Карлом Брюловим, письменником Нестором Кукольником, який навчав його французької та італійської мов. Тут же відбулося знайомство з Тарасом Шевченком, що згодом переросло в міцну та щиру дружбу. Семен підтримував Шевченка навіть у часи опали та заслання, відсилав йому гроші. До речі, вони виявилися майже родичами: в родині Гулаків-Артемовських змалку виховувався двоюрідний брат поета, Євдоким Шевченко.
З’явилися і перші труднощі. Виявилося, що Семен як духовна особа не міг перебувати на цивільній службі. Глінці довелося звертатися до Синоду православної церкви з проханням позбавити його підопічного духовного сану.
Для шліфування голосу потрібно було навчання за кордоном, а це вимагало коштів. Тоді Глінка разом із композитором Олександром Даргомижським та меценатом Петром Волконським організували перший публічний концерт Гулака-Артемовського, на який запросили усю знать Петербурга. Це спрацювало: присутній на концерті власник уральських заводів, меценат Павло Демидов погодився фінансувати подорож до Європи для завершення музичної освіти.
Співу Гулак-Артемовський навчався у найкращих педагогів у Франції та Італії: Джуліо Аларі, Джузеппе Мартоліні, Феліче Романі. Після навчання отримав ангажемент у Флорентійський оперний театр, де прослужив один сезон. Слава докотилася до Петербурга. У травні 1842 року від дирекції імператорських театрів йому прийшло офіційне запрошення вступити до петербурзької російської оперної трупи. Контракт був жалюгідним: Гулаку-Артемовському обіцяли 600 карбованців сріблом на рік – менше, ніж платили звичайному хористу капели.
Але Семенові хотілося ближче до рідних місць. На російській сцені він дебютував у липні 1842-го партією лорда Генріха Астона в опері Доніцетті «Лючія ді Ламмермур». Але справжнім творчим проривом стала партія Руслана в опері Глінки «Руслан і Людмила».
Тарасу Шевченку Гулак-Артемовський присвятив пісню "Стоїть явір над водою". Таку назву має і картина художника Георгія Терпиловського. Фото: www.ukrinform.ua
«Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». Та що то за опера, так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, – далебі правда. Добрий співака, нічого сказати», – писав Тарас Шевченко в листі до мецената Григорія Тарновського.
Восени 1848 року Гулак-Артемовський одружився з донькою декоратора московських театрів і балерини Олександрою Івановою. У них народилося дві доньки й син, однак усі вони померли малими. Тож прямих нащадків у співака не залишилося.
На російській сцені Гулак-Артемовський тріумфував більш як 20 років, виконав близько 50 головних партій у провідних операх. Коли голос почав втрачати силу, взявся за написання опер. Його перу належать вистави «Картина степового життя циган», «Українське весілля», «Ніч напередодні Іванова дня», основою яких була українська музична традиція. Вершиною творчості стала опера «Запорожець за Дунаєм».
Прем’єра опери відбулася 26 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру в Петербурзі й мала неймовірний успіх – протягом сезону її ставили 13 разів. Головну партію Карася співав сам Гулак-Артемовський. Та після тріумфального сезону оперу зняли з репертуару – для імперського театру вона виявилася занадто українською.
Афіша прем'єри опери "Запорожець за Дунаєм". Фото: www.ukrinform.ua
Сюжет для лібрето – історію козаків, які після розгрому Катериною II Запорізької Січі опинилися на землях Османської імперії – Гулаку-Артемовському підказав друг, історик Микола Костомаров. Утім самому автору ця тема теж була близька й болюча: він в юності виїхав з України до Петербурга робити кар’єру й не повернувся на батьківщину.
Взагалі, Семен Степанович був різносторонньо обдарованим. Крім музики мав талант до малювання: створював декорації до вистав, робив художні мініатюри, зокрема на слоновій кістці. Паралельно уклав «Статистико-географічні таблиці міст Російської імперії», розробив проєкт петербурзького водогону.
Під кінець життя оселився з дружиною в невеликому будинку Кудринської Христорождественської церкви. Займався знахарством та іншою лікувальною практикою, приймав щодня до 40 осіб. За свої послуги не брав грошей ні з бідних, ні з багатих, казав, що вимагати плату за свій дар – це гріх.
Помер Семен Гулак-Артемовський 17 квітня 1873 року від запалення легенів у віці 60 років. Похований на Ваганьковському цвинтарі в Москві.