1920 – народився Василь Порик, учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни
1920, 17 лютого – в селі Соломірка (нині Порик) на Вінниччині народився Василь Васильович Порик, військовий діяч, учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.
Василь Порик. Фото: istpravda.com.ua
Походив із простої селянської родини. Навчався в Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, готувався стати агрономом. Та згодом обрав військову кар’єру. Закінчив Харківське військове піхотне училище.
На початку війни з нацистською Німеччиною лейтенант Василь Порик потрапив в оточення під Черкасами, бився до останнього й після поранення опинився в полоні. Згодом був відправлений у нацистський табір Бомон у Франції, тяжко працював на шахтах.
Там і розпочалася легендарна історія «Базиля», як його називали французи. Фізично сильний і витривалий, він перевиконував норми видобутку вугілля, вибився в передовики і був помічений керівництвом табору. Призначений табірним старшиною, міг вільно виходити в місто. Дехто вважав його німецьким прихвоснем, насправді ж Василь налагодив контакти з табірною підпільною групою та зав’язав контакти з учасниками французького Руху Опору. Вишколений і очолюваний Пориком диверсійний загін здійснював нічні вилазки, руйнував лінії телефонного й телеграфного зв’язку, організовував диверсії на залізниці й залишався невловимим для нацистів. Хто ж міг здогадатися, що між операціями підпільники відлежуються й ходять на роботу в концтаборі…
Василь Порик (третій праворуч у другому ряду) серед випускників Харківського піхотного училища. Фото: reibert.info.
У серпні 1943-го Василь Порик очолив міжтабірний комітет, що об’єднував представників багатьох підпільних організацій. Писав відозви та листівки. Коли гестапо вийшло на його слід, утік із табору й сформував власний партизанський загін на півночі Франції.
У квітні 1944-го партизани загону Василя Порика звільнили всіх в’язнів табору Бомон, розгромили маршову колону нацистів. Однак незабаром сам Порик був оточений гестапівцями на явочній квартирі, кілька годин вів перестрілку, отримав важкі поранення. Полоненого ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас. Вона славилась тим, що за кілька століть з неї не було жодної втечі. Однак ледь живий і закутий у кайдани Василь Порик здійснив оповиту легендами фантастичну втечу з камери-одиночки через два мури. Спершу зумів витягти цвях із стіни, розкував кайдани, стогоном заманив і знешкодив наглядача, а в сусідній камері зміг витягти прути і зробити шпарину в решітці. Далі з одягу скрутив мотузку, спустився з вікна, здолав стіну внутрішнього двору. Під час спуску з зовнішньої стіни мотузка лопнула і Василь впав у глибокий рів з трупами. За деякий час оклигав і, шкутильгаючи, дістався найближчого села, де йому надали допомогу й нагодували. А наступного дня вийшов на явочну квартиру.
Підпільники змогли організувати хірургічну операцію, під час якої з тіла Василя Порика витягли чотири кулі. Підлікувавшись, налагодив зв’язок із партизанами і продовжив боротьбу. Підпільники влаштовували диверсії на підприємствах, підірвали ремонтний авіазавод, виводили з ладу вугільні шахти.
За його голову нацисти обіцяли мільйон франків, і зрадники знайшлися. 22 липня 1944-го в районі міста Аррас (Франція) Василя Порика схопили переодягнені у шахтарів нацисти і того ж дня розстріляли.
Пам’ятник на могилі Василя Порика в Енен-Бомоні. Фото: uk.wikipedia.org
Посмертно йому присвоєно звання Героя Франції та Героя Радянського Союзу (1964). Ім’я Василя Порика викарбувано на стіні Арраської фортеці серед учасників французького Руху Опору. А на могилі героя в місті Енен-Бомон встановлено пам’ятник.