1995 – народився Микита Яровой, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно).
1995, 2 лютого в смт Меліоративне Новомосковського району Дніпропетровської області народився Микита Яровой – лейтенант, командир 3-ї роти 1-го батальйону 54 ОМБр ЗСУ, учасник російсько–української війни, Герой України (посмертно).
Мати Микити була кореянкою, а батько – українцем. Навчався в Новомосковському колегіумі, відзначався багатьма талантами – співав, грав на гітарі, за підтримки мами-хореографа брав участь у шкільних танцювальних постановках.
Військовим вирішив стати ще в 9-му класі. Хоча його вчитель із захисту Вітчизни, підполковник, вважав, що хлопець не готовий до служби, а якщо і вступить до Академії, то вилетить. Микита ж довів зворотнє, ставши одним із найкращих молодих офіцерів.
Шлях до війська був непростим, але послідовним. Після закінчення колегіуму вступив до Запорізького обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». А згодом – до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив за прискореним курсом у лютому 2016 року, оскільки на війні не вистачало кваліфікованих кадрів.
Микита Яровой (крайній ліворуч) під час завчальних занять. Фото: memorybook.org.ua
Після закінчення вишу новоспечений лейтенант одразу підписав контракт. У квітні 2016-го вирушив на передову, очоливши роту 54-ї механізованої бригади, і у свої 21 став наймолодшим командиром роти. «За три місяці не кожен може стати командиром роти. Це, я вважаю, великі заслуги і насамперед це підтверджувало його лідерські якості як офіцера», – розповідав викладач академії Денис Мельников.
Бойовий шлях проліг через Бахмут на Світлодарську дугу, де він тримав оборону на одній із найнебезпечніших ділянок фронту – між смт. Луганське та Дебальцевим, командував взводно-опорним пунктом (ВОП) на передовій лінії оборони. За свою відчайдушність отримав позивний «Шайтан».
«Він бездоганно керував своїм підрозділом. Часто прикривав мене в тяжких боях. Його люди любили та поважали», – згадував боєць Ян Фідря, позивний «Фідель».
Наприкінці 2016 року на Світлодарській дузі розгорнулося жорстке протистояння. 18 грудня під прикриттям великокаліберної артилерії та мінометів з боку російсько-терористичних угрупувань противник здійснив спробу прориву позицій 1-го механізованого батальйону з боку лісу у фланг 2-ї механізованої роти та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське.
Відбиваючи атаки противника, українські бійці здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка, щоб відсікти можливості відходу ворожої групи та не допустити виходу резервів противника на допомогу своїм підрозділам. Коли група «Шайтана» поверталася від позицій противника поблизу Калинівки, біля лісу командира наздогнала снайперська куля.
«Коли ми планували операцію, Микита не мав нас вести. Я знав, що у нього в січні має бути вінчання. Ми знали, що у нього вагітна дружина. Я йому тоді сказав, щоб він не йшов. А він відповів, що командир роти і піде з нами. Хотів показати, що на рівні з нами усіма. Він хотів бути ближче до нас, не ховався за нашими спинами», - каже учасник бою з позивним «Товариш».
«Шайтан» на позиції. Фото: censor.net
Через масовані обстріли загиблого так і не змогли витягти з поля бою. Пізніше стало відомо, що тіла «Шайтана» і ще одного бійця із позивним «Ефа» потрапили до бойовиків. 25 грудня в місті Щастя тіла двох загиблих українських військовослужбовців були передані представникам Міноборони у присутності СММ ОБСЄ, в обмін на тіла чотирьох бойовиків.
Вдома на нього чекали мама, тато, молодший брат і наречена Оля. У травні 2017 року у лейтенанта Ярового народився син Святослав.
Похований на батьківщині у селищі Меліоративному. Посмертно був удостоєний звання «Герой України». Ім’я Микити Ярового викарбовано на стелі героїв Національної академії сухопутних військ у Львові, на фасаді Новомосковського колегіуму № 11 відкрито меморіальну дошку.