1964 – народився Микола Будз («Яхад»), загиблий герой російсько-української війни
1961, 20 лютого у селі Старі Кути Косівського району, Івано-Франківської області народився Микола Будз – капітан Збройних сил України, командир взводу 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Мав дві вищі освіти. У радянські часи працював у місцевому колгоспі. Згодом, після розпаду колгоспу, освоїв фах будівельника, їздив на заробітки. Проживав у селі Чорнотисів Виноградівського району на Закарпатті.
Коли російський окупант захопив українські території, добровольцем пішов на фронт. Пояснив це так: «Ми, старіки, повоюєм. А молоді хай живуть». Мав позивний «Яхад», що в перекладі з івриту означає «разом».
Як командир взводу, Микола Будз турбувався про те, щоб його бійці мали повне спорядження. Одна з волонтерок згадує: «Все було підготовлено не лише для себе. Для всіх хлопців. «Не переживайте, я вас одягну з голови до ніг». І стримали обіцянку. Там, в районі Дебальцева, десь на межі між Луганщиною та Донеччиною Ви облаштували «Яхад-city». Ви не втратили Честі. Ні честі мундира, ні честі Чоловіка. Не кричали про «голих-босих», не волали про проблеми, не жалілися на життя. А мовчки виконували свою роботу, мовчки допомагали, просили про цю допомогу і добивалися, аби отримане дійшло до кожного, аби всім бійцям було добре. Піклувалися не лишень про себе і думали не лише про своє життя… Ви сказали: «У мене є два сини, я знаю за кого воюю, чиє майбутнє відстоюю».
Понад три місяці у складі 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади тримав рубежі в районі Дебальцева. За цей час у його взводі не було жодного пораненого. 23 листопада 2014 року, потрапивши під масований обстріл ворожих «градів», узяв на себе відповідальність із відведення батальйону на більш безпечні позиції. Він же організував прикриття відходу своїх бійців. «Якщо не буде наказу на відступ – матимете з півсотні трупів», – переповідав пізніше один із бійців із сусіднього блок-посту розмову «Яхада» зі штабом.
Понад усе Микола Будз (крайній ліворуч) дбав про безпеку своїх бійців. Фото: uzhgorod.in
Під час відходу чергової групи Микола Будз отримав осколкове поранення у стегно, ударною хвилею його відкинуло під свій же БМП… Пораненого доправили до польового шпиталю. Де йому зробили першу операцію. Далі був шпиталь в Артемівську – і ще одна операція. А далі – Харківський шпиталь.
Він іще встиг подзвонити додому, запевнити що з ним усе гаразд і він іще повоює. Але під час чергової операції сталося непередбачуване – відірвався тромб.
«Микола був вогнем, йому вірили і на нього сподівалися. З когорти справжніх командирів! І загинув – прикриваючи своїх…», – відгукувалася журналістка і волонтерка Галина Ярцева.
Похований у селі Чорнотисів на Закарпатті. Лишилася дружина і двоє синів.
Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. На будівлі Чорнотисівської сільради відкрито меморіальну дошку, присвячену Миколі Будзу, його іменем найменовано одну з вулиць села.