1965 – народився Віталій Постолакі («Апостол».), загиблий герой російсько-української війни
1965, 20 лютого в Ужгороді народився Віталій Постолакі – командир розвідувального підрозділу 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве), підполковник (посмертно), учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Батько, Андрій Федорович Постолакі, був етнічним закарпатським румуном, відомим в Ужгороді радіожурналістом. Мама, Калина Миколаївна, викладала іноземну мову, любов до якої прищепила і сину.
Віталій закінчив Ужгородську середню школу №6 та факультет романо-германської філології Ужгородського державного університету, отримав спеціальність викладача німецької мови. Під час навчання пройшов службу в армії – в танковій розвідроті.
Працював на відповідальних посадах в Ужгородській митниці, керував відділом внутрішньої політики спочатку в Ужгородській міськраді, а після помаранчевої революції — аналогічним управлінням Закарпатської ОДА. Брав активну участь у громадсько-політичному і культурному житті Закарпаття. Упродовж багатьох років обирався до складу ради Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», очолював ГО «Карпатська Батьківщина». Був депутатом обласної ради 5-го скликання, секретарем депутатської комісії із взаємодії з правоохоронними органами.
Протягом останніх років перед війною зайнявся підприємництвом, тримав у новому районі Ужгорода невеличкий магазин будівельних та господарських матеріалів. Але все перекреслила війна.
Віталій Постолакі тричі просився на передову. І таки добився свого. Фото: memorybook.org.ua
Після анексії Криму, незважаючи на спротив родини, майор запасу Постолакі кілька разів звертався до військового комісаріату з проханням про призов на військову службу, але отримував відмови через граничний вік – 49 років. Добитися свого вдалося лише після письмового звернення до міністра оборони та начальника Генштабу.
На передову потрапив у серпні 2014-го. Там очолив розвідувальний підрозділ 128-ї гірсько-піхотної бригади. Отримав псевдо «Апостол».
«Будучи майором, він не сидів у штабах, а повсякчас перебував в епіцентрі найважчих боїв. При цьому не лише зберігав спокій і витримку, а й заряджав впевненістю як своїх бійців, так і мирну громаду. На запитання, яка ситуація, він завжди впевнено казав: «Усе нормально, все добре, воюємо». Під час одного з боїв він врятував життя Олегу Бондаренку — військовослужбовцю 51-ї окремого розвідувального батальйону з позивним «Птах» — особисто виніс пораненого з-під обстрілу», згадував про друга журналіст Василь Ільницький.
Віталій Постолакі кілька днів не дожив до 50-річчя. Фото: memorybook.org.ua
Останні кілька місяців майор Постолакі з бригадою утримував позиції біля селища Чорнухіно неподалік Дебальцева. Тут він і загинув 12 лютого 2015 року час артобстрілу позицій бригади – міна 120-го калібру розірвалася практично в нього під ногами. До свого 50-річчя не дожив кілька днів.
Дорога додому для «Апостола» виявилася складною і довгою. Автомобіль «Урал», який вивозив тіла 12 загиблих захисників Дебальцевого, у тім числі й майора Віталія Постолакі, поблизу Новогригорівки Бахмутського району потрапив під обстріл і в нього влучив ворожий снаряд. Тіла «вдруге» убитих українських військових викрали бойовики. Лише через два тижні, за допомогою волонтерів їх вдалося розшукати в морзі Луганська і обміняти їх на тіла бойовиків.
Монумент загиблим бійцям 128-ї гірсько-штурмової бригади на площі Постолакі в Ужгороді. Фото: memorybook.org.ua
Похований на Пагорбі Слави Ужгорода. Посмертно отримав чергове звання підполковника та орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Ім’я Віталія Постолакі носить одна з площ міста, на якій встановлено монумент загиблим бійцям 128-ї гірсько-штурмової бригади. Також меморіальна дошка встановлена на будівлі Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта».